Це, можна назвати службовим романом. Я закохалась у свого шефа. При чому, буквально з першого дня. Рік я тримала себе в руках, а потім вже не витримала, почала натякати на побачення. Десь близько року ми продовжували спілкуватись як і раніше. На новорічному корпоративі він мене запросив на танець, а після на справжнє побачення. Я пищала від щастя. Він, як і я, був самотнім. Мав, звісно періодично якісь відносини, але на довго нічого не затягувалось.
Не можу сказати, що це були повноцінні відносини, щось в цьому дусі. На роботі спілкувались як співробітники, а поза межами офісу вже більш відкрито. Про свої почуття ми не говорили. Все й так було зрозумілим. Так продовжувалось досить довго. Мене такий розклад речей не задовольняв, тому поставила питання ребром. Романа врятував телефонний дзвінок. Потрібно було терміново їхати в офіс, підписати документи. На цьому все. В прямому сенсі. Чоловік почав мене уникати. На роботі удавав, що я виключно його підлегла. Коли я знову запитала, що далі, він відповів, питанням на питання. “а що далі? Щось змінилось, чи світ перевернувся?”. Він або боявся серйозних відносин, або тільки удавав, що я йому подобалась.
Через декілька місяців, він заявився до офісу, з якоюсь мадам, та заявив, що це його дівчина. Мені стало так гірко на душі, хотілось втікти на край світу, та закричати від безпорадності. Дідько тебе б побрав! Бісів бабій! Ну то й розважайся, зі своєю дамочкою. Якщо він пішов далі, то чому мені сидіти там, де вже нічого не має.
Від образи я хотіла зробити щось на зло Романові. Згадався мені мій сусід, який кликав мене заміж вже не один раз. Чоловік хороший, але не моє. Було. Скоро буде моїм. Я вирішила прийняти його пропозицію.
Наступного дня мене вже сватали. Я принесла на роботу частування, спеціально занесла торт в кабінет. Роман здивувався, запитав що це таке. Кажу, виходжу заміж. Ось, пригощаю тортиком всіх за традицією. Або мені здалось, або він аж позеленів. От і маєш. Потрібно було відразу думати. Пізно, любчику. Хоча серце говорило інакше.
Ми більше не спілкувались. Взагалі. Роман взяв відпустку, а я готувалась до весілля. Коли настав день одруження, та я вже їхала до РАЦСу, мене підрізали на дорозі. Вгадайте, хто ж це був? Так, Роман. Він зупинив машину, вийшов в костюмі, та з букетом. Попросив моєї руки. Каже, ти вже у весільній сукні. Тільки наречений інший. Їдьмо, одружимось! Я навіть не думала. Забулись всі образи, та наші незрозумілі відносини. Я його кохала, й це було головним. Пересіла до його машини, ми поїхали одружуватись. Соромно було перед Василем. Але я обрала щастя. Та й не дарма. Шлюб наш виявився щасливим. У нас п’ятеро прекрасних дітлахів та повний дім кохання. Часом стає страшно, від того, що я могла зробити найстрашнішу помилку свого життя вийшовши заміж не за того чоловіка, та не мати всього того, що зараз маю.
