Мене почали дpamyвaти нові звички дружини та й вона сама, допоки я не знайшов загадкову червону папку

З дружиною Софією ми прожили вже двадцять з гаком років. Всі минулі роки в нас було прекрасне сімейне життя, велике кохання та пристрасть. Але останнім часом вся ця любовна феєрія перетворилась в епопею нeнaвиcтi.

Щоб ви розуміли, мене почали дpaтyвaти абсолютно всі її звички. Особливо, ця дурнувата її традиція кожного ранку вставати, вітатись з сонцем, бажати собі хорошого та успішного дня, а потім ще стояти хвилин п’ять дивлячись у вікно. Ох як мене це нервує. Я весь час її підганяю, а вона ніби то не поспішає жити. Софія насолоджується кожним днем, який проживає.

Я почав відчувати, що Софія знає, про його коханку, яка в нього вже майже два роки. Але на мій подив, вона ніби пробачила мені та веде себе, ніби нічого не сталось і нічого мені не каже. Дружина мені пробачила не тільки зраду, а й мою неуважність до неї. І я не міг звикнути до того, що вона раділа кожній хвилині, ні, навіть кожній секунді, яку вона прожила на цьому світі.

Але вже потім я дізнався, чому Софія почала так себе поводити. Вона зробила таке рішення, після того, як дізналась про свою смер тельну хворобу, яка забере Софію в інший світ. Ніхто не знав про її біду. Софія нікому не казала, ні мені, ні дітям, ні батькам, ні подругам. Вона дуже сильно не бажала, щоб її жаліли, бо ж тоді жінка б переживала ще більше, що залишилось їй ще не довго.

Можна сказати, що хвороба зробила її мудрішою і перевернула її світогляд на сто вісімдесят градусів. Саме тоді кожен день вона раділа цьому життю. Вона раділа, що була все ще живою. Що дня Софія ходила на прогулянку, відвідувала галереї, театр, читала багато книг, навчилась грати на піаніно, що хотіла зробити все життя, але завжди відкладала на потім. Але зараз тепер на потім не було як відкладати.

Я ж приходив до будинку коханки. Там я був щасливим. Мені було дуже добре з нею, як фізично та і морально. Я справді її покохав і зрозумів, що законну дружину ніколи й не любив і почав ненавидіти. А як я тоді взагалі прожив з нею стільки років? Не розумію.

Тому все таки я вирішив розлучитись з Софією. Я запросив її до ресторану і там все розповісти та дати документи, які потрібні для розлучення. І тоді то я все дізнався. Коли я шукав дома всі необхідні документи, то знайшов якісь червону папку. Такої я ще в нас не бачив, тому вирішив глянути що там.

Прочитавши вміст документів, що знаходились в загадковій червоній папці все моє тіло вкрилось холодним потом та почало тремтіти. Залишилось від п’яти до п’ятнадцяти місяців. «Чому?… Як?!… Так мало… Її… Не стане?… Тому вона так змінилась?… А-а… Тому вона пробачила мені все… Щоб щасливо прожити останні дні…» Саме ці думки пронеслись в моїй голові, коли я дізнався правду. Все в середині рухнуло, хоча я щиро вважав, що ненавиджу свою дружину… По документах Софія дізналась про хворобу чотири місяці тому. Неймовірний страх скував моє тіло та водночас я тремтів як осіннє листя на вітру.

Я вирішив, що до дідька те розлучення. Якщо Софії залишилось так мало часу бути в цьому житті, то я зроблю все, щоб вона пішла щасливою. Перед зустріччю в ресторані я забіг в квітковий магазин та придбав величезний букет бузку, який обожнювала Софія. Вона була неймовірно радою такому подарунку. Ми повечеряли та пішли гуляти. Ми просто були разом та насолоджувались компанією один одного.

Що дня я робив їй дрібні, але приємні сюрпризи. Але при цьому не розповів, що знаю правду, та й іншим не розповідав. Я рахував дні з жахом усвідомлюючи, що час виявляється дуже швидко біжить. Я просто спостерігав та намагався зробити її останні місяці щасливішими, ніж все її життя до цього. Але в результаті хвороба все таки перемогла та через сім місяців затягнула своїми лапами Софію в, надіюся, кращий світ. Наступні квіти, що я їй подарував були вже вручені дружині на її ж похоронах.

Пройшло трохи часу після відходу Софії і я знайшов дві записки, які ми зробили на новий рік. Щось по типу записаних бажань. Софія бажала прожити зі мною до кінця своїх днів… А я побажав стати вільним… І моє, і Софії бажання збулись, як ви вже зрозуміли, збулись, але далеко не в той спосіб, який мався на увазі…

Оцініть статтю
Джерело
Мене почали дpamyвaти нові звички дружини та й вона сама, допоки я не знайшов загадкову червону папку