Від твоєї присутності мене нудить з першої брачної ночі! Ти мені огидна! Відчепися від мене! вигукнув чоловік прямо на нашому ювілеї.
Я довго вибирала ресторан для нашої другої річниці весілля. Хотілося чогось особливого: не просто гарного місця зі смачною їжею, а простору, де кожна деталь працюватиме на атмосферу вечора.
У підсумку зупинилася на «Золотій птах» новому закладі в історичному особняку з вітражними вікнами та старовинними люстрами.
Олег кривився, коли я показувала йому фотографії інтерєру.
Навіщо такий розмах? Можемо просто удвох посидіти десь. Кому потрібен цей дешевий пафос?
Але я наполігла на своєму. Заказала шістдесят гостей, музикантів та ведучого. Після тієї страшної автомобільної аварії півроку тому мені хотілося свята. Справжнього, яскравого, незабутнього.
Підготовка зайняла кілька тижнів.
Я ще раз перевірила, чи все готове: оформлення зали, меню, програма вечора, подарунки для гостей. Хотілося, щоб усе було ідеально.
Можливо, тому що це перше велике свято після мого повернення з лікарні. А може, просто тому, що цю річницю весілля я хотіла зробити незабутньою у всьому. Навіть у дрібницях.
Я поправила складки темно-бордової сукні й глянула на годинник. Гості мали зявитися з хвилини на хвилину. Олег стояв біля вікна, розсіяно дивлячись на вулицю. У відбитті скла я побачила його напружене обличчя.
Про що задумався? запитала я, підійшовши ближче.
Та ні про що чоловік знизав плечима. Просто не люблю такі заходи. Стільки метушні та зайвих рухів! І навіщо? Заради показного щастя!
Я мовчала. За два роки шлюбу навчилася не реаагувати на його звички. Тим більше сьогодні! У день, який я планувала місяцями.
***
Першими прийшли мої батьки. Тато, як завжди, виглядав стильно й елегантно. Мама вдягла нову сукню кольору пишної троянди, яка їй дуже пасувала. Вона з порога кинулася до мене й міцно обняла:
Як же я рада, донечко, що ти з нами. Не можу надивитися! Після тієї аварії думала, що збожеволію
Мамо, не починай, ніжно зупинила я її. Сьогодні лише добре. Ми ж домовилися? Памятаєш?
Далі підтягнулися колеги з батькової компанії, друзі, родичі. Я зустрічала гостей з посмішкою, але краєм ока спостерігала за чоловіком. Він тримався осторонь, час від відпиваючи з келиха віскі. Нестандартна поведінка зазвичай він уникав алкоголю навіть на великих святах.
Наталія Петрівна, наш головний бухгалтер, підійшла привітатися. Я помітила, як вона трохи зблідла, коли я повернулася до неї. Напевно, згадала, як відвідувала мене в лікарні. Я лежала, опутана трубками, лікарі не давали жодних гарантій
Оленко, ти просто сяєш, промовила жінка з напруженою посмішкою. Виглядаєш чудово! Особливо враховуючи, що ще недавно ти повернулася з того світу!
Дякую! Ви теж чудово виглядаєте. Не сумнівайтеся!
Щось у її погляді здалося мені дивним. Але я вирішила не звертати на це уваги. Не було в цьому сенсу, принаймні зараз.
Свято розпочалося.
Лунали тости, грала музика, гості танцювали. З боку могло здатися, що все йде ідеально. Але я відчувала, як росте напруга.
Олег тримався осторонь, рідко вступаючи в розмови. Час від часу він кидав дивні погляди в бік Наталії Петрівни, а та намагалася робити вигляд, що не помічає його.
Я підійшла до чоловіка й з усмішкою запитала:
Може, потанцюємо? Все-таки наше свято.
Не зараз, відмахнувся він. Трохи запаморочилося.
Ти сьогодні якийсь дивний
Просто втомився. Не люблю великі зборища, ти ж знаєш. Не треба нічого ускладнювати!
***
Вечір набирав обертів. Ведучий молодий хлопець у модному костюмі професійно керував настр
