Моя донька вийшла заміж у дев’ятнадцять років. Данило старший за неї на п’ять років. Познайомилися, як більшість молоді, у соціальних мережах. Пара гарна. Всі це казали. Вони підходили один одному. У всякому разі, так думала я та оточуючі.
Прожили діти разом чотири роки. Донька встигла завагітніти. Народила дівчинку Оленку. Я бачила внучку три рази в житті. Після весілля подружжя переїхало у інше місто. Дорога до доньки займає дев’ять годин. На жаль, погано переношу довгі поїздки. Приїхати до доньки не могла. Завжди чекала, коли молода сім’я завітає до мене.
Діти частенько не мали змоги відвідати мене. Їхній час займала робота та виховання дитини. Я все чудово розуміла та не втручалася у чуже життя.
Донька ніколи не жалілася на свого чоловіка чи сам шлюб. Мені здавалося, у них все настільки добре, що немає часу розповідати про свою ідилію. На жаль, я помилилась.
В чудовий ранок суботи, у мої двері подзвонили. На порозі стояла моя донька з валізами в одній руці та внучкою у другій. Вона не пояснила, що сталося. Ні словечком не обмовилася. Єдине сказала, поживуть у мене декілька місяців. Не вижену ж рідну кров.
Все з самого початку пішло не так гладко. Мій чоловік пішов від мене два роки тому. За цей час, я обставила квартиру так, як зручно мені. Все в квартирі облаштовано під мене. Маю деякі звички, яких позбуватися не хочу.
Кожен ранок, рівно в 6:30 встаю, приймаю душ, мелю собі каву та дивлюся одну серію серіалу. На роботу мені на десяту годину. Працюю в магазині парфумів. Такий ранковий ритуал заряджає енергією на весь день.
Спочатку робила все, як завжди. Дуже швидко донька попрохала припинити вранці шуміти, адже внука не може заснути, якщо її пробудять. Я скривилася, але кивнула.
На цьому незручності тільки починалися. Посуд донька розставляла по своєму. Я беру рушника і на нього складаю мокрі чашки та тарілки. Коли вони просушуються, розставляю по поличкам. Донька ж не витирає посуд, не сушила, а одразу мокрим складала.
Донька продовжувала хазяйнувати. Вона перекладала всі мої речі. Рушники заховала на верхній поличці, коли я завжди зберігала їх знизу.
Чвари за посуд продовжувалися. Я завжди все після себе мию. Не люблю дивитися на гору чашок та тарілок у раковині. Моя донька любить його збирати. Миє, коли закінчиться місце у раковині. Мені набридло на це дивитися. Через те, що раковина постійно завалена, я не маю змоги нормально прибрати за собою. Доводиться вигрібати гори брудного посуду, щоб вимити свою чашку.
На пральній машинці виставлений правильний режим. Він підходить моїм речам. Донька знов переробила все під себе. Розумію, для прання дитячих речей не просто так придумали окремий режим, але ж можна після себе зробити так, як було! Але моя донька так не вважає. Склалось враження, ніби вона розраховує жити у мене не один місяць. Я не витримаю такого життя.
Телевізор присвоїла собі внучка. Вона годинами сиділа перед ним, дивлячись мультфільми. Мені потроху набридали ці зміни. Звикла приходити у тишу і спокійно відпочивати. З приїздом доньки та внучки забула про нормальний сон.
Донька постійно спілкувалася з подружками по телефону. Говорила гучно і багато. В мене голова розколювалася. З однієї кімнати кричить телевізор, з іншої – донька.
Через моїх «сусідок», на робота стала менш уважна. Постійно хотіла спати. Мені не вистачало відпочинку. Як тільки думала про свою оселю, починала дратуватися. Не хочу цього визнавати, але хочу поскоріше витурити доньку. Я вже виростила її. Вона доросла людина. Нехай йде на роботу та винаймає житло. Може, з якогось боку, я помиляюся, але мене теж можна зрозуміти.
Через втому, помилилась, коли давала здачу. Обрахувала себе на двісті гривень. Довелося покласти зі свого карману. Ця подія ще більше посилила мою дратівливість.
Почала натякати доньці на пошуки роботи. Вона відмахувалась від мене. Мій терпець урвався. Накричала на неї та сказала негайно виставити своє резюме на сайтах пошуку роботи. Тільки після цього, вона почала хоть щось робити.
Через тиждень, донька пішла на співбесіду. Її взяли офіціанткою у кафе. Я раділа. Нарешті вона займеться ділом і піде на свої хліба. Люблю свою дитину, але жити з нею не можу.
На даний момент, поступаюсь своїм комфортом тільки я. Донька та внучка відчувають себе чудово. Сплять скільки заманеться, дивляться що хочуть і коли хочуть, а я у своїй оселі не маю змоги змолоти кави.
