— Матусю, а правда я була слухняною цілий рік? Святий Миколай за це принесе мені тата, як ти думаєш? — з надією у погляді запитала маленька Світланка у своєї мами Наді.
— Ти ж знаєш, що Миколайко кладе подарунки під подушку, а тато туди точно не влізе!
— А це нічого, я в листі попрошу його, щоб він просто залишив тата біля дверей, а коли я прокинуся зранку, то відкрию двері — і він зайде! — не розгубилася дівчинка.
Ввечері Надя поклала доню спати, зробила собі теплого чаю і облаштувалася в улюбленому кріслі з книжкою в руках. Але зосередитися на романі все не виходила, думки весь час поверталися до розмови з п’ятирічною донькою…
Жінка виховувала Світланку одна, але не зважаючи на це, у дитини було все — багато іграшок, гарний приватний садочок, де дівча подружилося ледь не з усіма в групі, щороку мама їздила з донею на море, а весною або восени в Карпати. Не було тільки тата, але де ж тепер його шукати?
Надя дивилася на сніг, який не припиняв сипати за вікном, на світло у вікнах будинку навпроти. Вже цієї суботи день Святого Миколая — їх улюблене з донею свято. Напередодні вони завжди разом прикрашають ялинку, яка стоїть потім аж до Різдва. Світланка вже навіть принесла ялинкову іграшку, яку зробила в садочку, залишилося тільки купити ялинку і заїхати завтра в офіс, щоб здати річний звіт. Солодощі і велика гарна лялька для доні вже куплені і заховані в шафу, а от з татом буде складніше…
Зранку Надя як завжди відвезла доню до дитячого садка і поспішала на роботу, не помітила, що забула застібнути рюкзак — документи звіту, які необхідно було здати на роботі, впали просто у калюжу з підталого снігу. Жінка подумки вилаялася. Сьогодні вона хотіла раніше піти з роботи, щоб встигнути купити ялинку і прикрасити її ввечері з донькою, але схоже, у долі інші плани, вона змушена буде залишитися надовше і підготувати звіт з нуля, прекрасно.
— Мам, а ялиночка вже чекає на нас вдома? Прикрасимо її одразу ж, як прийдемо! — Світланка згорала від нетерпіння по дорозі з садочка.
— Доню, вибач, я не встигла купити ялинку, але обов’язково купимо завтра, я обіцяю. — заспокоювала доньку Надя. — Хіба ж може бути таке свято і без ялинки?
Ввечері, вклавши доню, жінка була зовсім знесилена після складного дня і просто гортала соцмережі, коли у фейсбуці надійшло сповіщення «Ви можете знати цю людину». Надя відкрила пропоновану сторінку і втупилася в екран телефону. «Цього не може бути, — думала вона, — так не буває», — і не могла відвести погляд від фотографії чоловіка.
Того самого чоловіка, якого вона випадково зустріла в кав’ярні багато років тому, святкуючи розлучення з чоловіком. Перший шлюб Надя ніколи не вважала невдалим, вона вийшла заміж одразу по закінченню університету, прожила з чоловіком три роки і вони обидва зрозуміли, що не лишилося речей, які їх пов’язують. Спільного майна нажити ще не встигли, дітей не було, тому подружжя вирішило подати на розлучення і залишитися хорошими друзями, не більше.
Після офіційного розлучення жінка мала чудовий настрій, тож вирішила зайти до улюбленої кав’ярні, що відсвяткувати початок нового етапу в житті. Майже одразу після неї зайшов дуже гарний статний чоловік і попрямував до її столика.
— Доброго дня! Чому це така красуня сидить тут одна? — запитав незнайомець з посмішкою.
— А я саме на вас чекала, — розсміялася Надя.
Вони сиділи один навпроти одного, ні кажучи ні слова, пити каву і дивилися просто в очі. А коли кава закінчилася, чоловік розрахувався і запросив, Надя погодилася, хоча ніколи раніше такого не робила, навпаки, засуджувала спонтанні рішення і випадкові зв’язки.
Та ніч була найпрекраснішою у Надіному житті. Люди, які нічого не знали одне про одного, навіть імен не знали, чудово розуміли одне одного без слів. Ще ніколи жінка не почувалася такою щасливою, спокійною, незнайомець шепотів їй компліменти, а під ранок вони просто лежали, тримаючись за руки, і вона повірити не могла у все, що трапилося. «Що я тут роблю? Це ж все не правильно, так не можна…»
Надя так само мовчки пішла в душ, потім одягнулася і попрямувала до виходу. Чоловік не попросив її лишитися і навіть не попросив номеру телефону, тільки запропонував приходити ще, якщо їй захочеться. Але Надя більше не прийшла, а через дев’ять місяців на свій з’явилася Світланка, яка і справді стала світлом у житті матері.
І тепер вона дивилася на фотографію того ж чоловіка, з яким пила каву майже шість років тому. Інформації на сторінці було небагато, але тепер хоча б було відомо його ім’я — Андрій Семенів. Надя довго не могла повірити, що ось так випадково знайшла його, саме після бажання донечки отримати тата від Святого Миколая, але втрачати було нічого — вона неквапом почала набирати повідомлення.
Світланка прокинулася рано і за сніданком радісно повідомила, що лист Миколаю, який вона ввечері поклала під свою подушку, зник, а отже він тепер знає, що дівчинка дуже-дуже хоче отримати тата у якості подарунка. Мама розгублено слухала її і не могла підібрати слова, щоб пояснити все дитині. А вони ж іще навіть ялинку не купили…
— Ой, мам! Хтось прийшов! — у двері подзвонили, хоча гостей ніхто не чекав, — А можна я відкрию, можна?
— Це ще що таке… — Надя розгублено дивилася на величезну пухнасту ялинку.
— А хіба не схоже на ялинку? — жінка почула давно забутий голос. — А додому мене впустите? А то якось незручно тут з ялинкою.
Світланка з цікавістю роздивлялася незнайомця, поки він заносив ялинку в квартиру, намагаючись нічого не зачепити і не звалити гілками дерева.
— А ви хто? — сміливо запитала дівчинка, коли процедура з ялинкою успішно завершилася. — І як ви здогадалися, що у нас якраз не було ялинки?
Чоловік розсміявся, і посадив Світланку до себе на коліна:
— Я твій тато. А про ялинку мені розказав Миколайко, він же все знає.
День пролетів зовсім непомітно у святковій метушні. Андрій, Надя і їх доня прикрашали ялинку, дивилися новорічні мультики, а потім вийшли у двір і разом ліпили величезного сніговика. Надя дивилася на свою усміхнену доньку і сльози щастя підступали до очей.
Ввечері, коли втомлена і задоволена подарунками донечка заснула, дорослі залишилися на кухні вдвох.
— Який же я вдячний, що ти написала мені і розказала про все, — Андрій дивився на неї таким самим поглядом, як і багато років тому. — Пробач, я повівся тоді, як дурень, не треба було відпускати тебе. Я ніколи тебе не забував, пробував шукати всі ці роки, але я ж навіть імені твого не запитав, коли ми зустрілися!
— Я Надя. Надія Дяченко.
— Радий познайомитися, Надю. Знаєш, у нас чудова донька, а ще я хочу одружитися з її мамою! Як думаєш, вона погодиться?
Майже через рік Андрій і Надя справді одружилися, а згодом у них народився син. А Світланка ще довго розказувала своїм друзям про те, як Святий Миколай подарував їй татка, а потім ще й молодшого братика.
