**Щоденник**
Михайло стояв у дверях, блідий як крейда, з поглядом темним, майже загрозливим. Руки його міцно стискали дверну коробку, а плечі тремтіли не від холоду, а від люті, що охопила його.
Що тут відбувається? його голос, низький і глибокий, розтяв тишу у кімнаті.
Олені здавалося, що серце стискається. Вона любила його, але водночас боялася цього моменту. Не хотіла вірити, що людина, яка її врятувала, тепер мусить обирати між нею та власною матірю.
Соломія підняла очі з холодним спокоєм, ніби актриса, яка тримає все під контролем.
Відбувається те, сину, що я намагаюся врятувати твоє життя. Зупинися на хвилину і подумай: що ти робиш із цією дівчиною? За три місяці ти витратив на неї більше, ніж на себе за минулий рік.
Мамо Михайло заплющив очі, наче намагаючись стримати гнів. Я казав тобі Олена не примха. Вона жінка, яку я люблю.
Любов? Соломія вибухнула сухим сміхом. Любов не знаходять біля смітників. Вона звідти, Михайлу! Ти взагалі розумієш, що це значить для нашого імені?
Олені спалахнули щоки. Хотілося відповісти, крикнути, але невидима рука ніби придавила її груди. Замість слів очі наповнилися сльозами.
Михайло зробив крок уперед, наближаючись до матері.
Ти знаєш, звідки я її взяв? Так, біля контейнера. Але чи знаєш, чому вона там була? Не заради себе. Ради літньої хворої жінки, якій не було чим годуватися. А тобі легше бачити бруд, ніж доброту.
Доброта не сплачує рахунків, відрізала Соломія. І не забувай, чоловік твого стану може мати будь-яку жінку.
Так, сказав він твердо. І я обрав Олену.
Тиша стала гострою, як ніж.
Олена нарешті знайшла голос:
Михайле, не треба
Треба, перебив він мяко. Вона має знати правду.
Соломія схрестила руки, немов суддя, що чекає останнього слова.
Правда проста, мамо. Ти вважаєш, що любов вимірюється родом чи банківським рахунком. Я ж думаю, що вона вимірюється тими моментами, коли хтось стоїть поруч, навіть коли в тебе нічого немає.
Олена дивилася на нього, відчуваючи, як ком у горлі розчиняється.
Коли ми зустрілися, продовжив він, вона могла відмовити. І намагалася. Зна
