Максим стояв у дверях, блідий, як крейда, з похмурим, майже грізним поглядом. Руки його міцно стискали дверну коробку, а плечі тремтіли не від холоду, а від люті, що його охопила.
Що тут відбувається? його низький, важкий голос розтяв повітря у кімнаті.
Оксана відчула, як серце їй стиснулося. Вона любила його, але водночас боялася цього моменту. Не хотіла вірити, що людина, яка колись її врятувала, може опинитися перед вибором між нею і власною матірю.
Соломія підняла очі з вивіреним спокоєм, ніби акторка, що знає контроль у її руках.
Відбувається те, сину, що я намагаюся врятувати твоє життя. Зупинись на хвилинку і замислись: що ти робиш із цією дівчиною? За три місяці ти витратив на неї більше, ніж на себе за минулий рік.
Мамо Максим на мить заплющив очі, немов намагаючись приборкати гнів. Я казав тобі Оксана це не просто захоплення. Це жінка, яку я люблю.
Любов? Соломія вибухнула холодним регітом. Любов не знаходять біля смітників! Вона звідти, Максиме! Ти хоча б уявляєш, що це означає для нашої репутації?
Оксана відчула, як щоки їй палають. Хотілося відповісти, крикнути, але невидима рука ніби тиснула на груди. Замість слів у неї на очах виступили сльози.
Максим зробив крок уперед, наблизившись до матері.
Ти знаєш, звідки я її забрав? Так, біля контейнера. А знаєш, чому вона там була? Не через себе. Через хвору бабусю, якій нічого було їсти. Але тобі легше бачити бруд, ніж доброту.
Доброта рахунки не сплачує, різко відповіла Соломія. І, до речі, такий чоловік, як ти, може мати будь-яку жінку.
Так, сказав він твердо. І я обрав Оксану.
Туга мовчанка зависла між ними.
Оксана нарешті знайшла голос:
Максиме, тобі не обовязково
Ні, перебив він її мяко. Вона має знати правду.
Соломія схрестила руки, наче суддя, що чекає останнього слова від підсудного.
Правда проста, мамо: ти вважаєш, що любов вимірюється родовитим древом і рахунками в банку. А я вважаю любов вимірюється тими моментами, коли хтось лишається з тобою, навіть коли в тебе нічого немає.
Оксана дивилася на нього, відчуваючи, як ком у горлі розчиняється.
Коли ми зустрілися, продовжив Максим, вона могла відмовити. І намагалася. Знала, що прийняти допомогу від чужого небезпечно. Але погодилася, бо була виснажена і голодна. І з того часу я не бачив, щоб вона просила щось для себе.
Соломія прикусила губу, але не відповіла.
Максим зробив ще один крок.
Якщо ти не можеш прийняти мій вибір шкода. Але це моє життя. І вона його частина.
Оксана здригнулася. Їй було важко повірити в те, що вона чує.
Максиме у її голосі були і вдячність, і страх.
Ні, Оксано, сказав він рішуче. Я мовчав занадто довго. Дозволяв розривати себе між бажаннями матері і власними. Тепер вибір за мною. І я обираю тебе.
Соломія закатила очі, але тон Максима не залишав місця для суперечок.
Дуже добре, нарешті сказала вона, піднімаючись із крісла. Але не приходь до мене, коли вона тебе покине.
І вийшла, залишивши після себе ледь помітний аромат дорогого парфуму і важкий осад у повітрі.
Оксана стояла нерухомо, не в змозі зрушитися.
Ти зробив це заради мене? прошепотіла вона.
Не тільки заради тебе. Заради нас. І тому що не хочу жити з думкою, що втратив когось, як ти, через чиюсь гординю.
Сльози котилися по її щоках, але вперше за довгий час це були сльози полегшення.
Максим притягнув її до себе, обіймаючи міцно.
У нас усе вийде, прошепотів він. Може, буде не легко, але ми впораємось.
А якщо твоя матір ніколи не пробачить? запитала вона тихо.
Тоді будемо жити з цим. Я зробив свій вибір.
У наступні дні будинок здавався тихішим, але й холоднішим без постійної присутності Соломії. Оксана відчувала допитливі погляди сусідів, але кожного разу, коли Максим посміхався їй, вона згадувала вона не сама.
Вони почали шукати меншу квартиру, де були б лише вони двоє. Максим перебудовував справи, а Оксана знайшла роботу в кавярні неподалік. Їхнє життя вже не мало розкошів будинку його матері, але мало щось інше свободу і взаємну повагу.
Одного весняного вечора, повертаючись додому, Максим зупинився і взяв її за руку.
Я обіцяв тобі щось у перший день, памятаєш? сказав він.
Що будеш зі мною, що б не сталося, усміхнулася Оксана.
Так. І я виконую. І буду виконувати завжди.
Вони поцілувалися під ліхтарем, і для Оксани весь світ звівся до цього моменту. Вона знала їхній шлях буде не без перешкод, а
