Марія Сергіївна понад усе на світі любила свою маленьку онуку Софійку, але невістка 3абор0няла їм бачитись.

Марія Сергіївна понад усе на світі любила свою маленьку онуку Софійку, але невістка забороняла їм бачитись. Кожного дня в певній годині жінка брала свого улюбленця Джекі й вирушала на прогулянку до дитячого садочку, який відвідувала онука. Вона сподівалася побачити її під час прогулянки на яку діти виходять перед обіднім сном.

«Ось і моя маленька дівчинка! Ну до чого ж красива та як схожа на свого батька! Якою ж я була дурепою, коли думала, що ти нам не рідна!»

Марія Сергіївна зі сльозами на очах дивилась на маленьку дівчинку та картала себе за все, що накоїла. Вона страшенно шкодувала про свої вчинки, але змінити минуле було не можливо. Джекі звик, що кожного дня вони щонайменше на пів години затримуються на цьому місці, а тому чемно чекав на господиню. Після того вони неодмінно йдуть до парку і він має змогу досхочу набігатись з іншими собаками.

Дорогою назад жінка подзвонила до сина:

— Андрію, любий, ти вже поговорив з Оксанкою? Вона не заперечує, якщо я прийду до вас у гості? Я дуже хочу побачитись зі Софійкою!

— Так, я поговорив, але на жаль, нічого не вийде. Оксана навіть чути нічого не хоче. Мені дуже шкода, але я не можу вплинути на її рішення. Сподіваюсь, колись усе налагодиться…

Поки Софійка була ще маленька, батько часто привозив її до бабусі та дідуся, щоб ті могли провести з нею час. Оксана про це, ясна річ, нічого не знала.

Йшов час, дівчинка підросла і тепер неодмінно розповідала матері про свою поїздку до бабусі та дідуся, чим вони займались та де бували. Оксана дуже сердилась на чоловіка і навіть погрожувала подати на розлучення. Андрій боявся втратити дружину та доньку, а тому візити дівчинки до бабусі та дідуся припинились.

Біля будинку на Марію Сергіївну вже чекав чоловік. Він сидів на лавці та розгадував кросворди. Через спадковість, декілька років тому у чоловіка почали боліти ноги й тепер він не міг відходити далеко від дому.

— Марійко, я вже тебе зачекався! — вигукнув чоловік — Ти телефонувала Андрію? Невістка дозволила нам зустрітись з Софійкою?

Ні, не дозволила — тільки промовила жінка і знову гірко заплакала.

Ще з пів години вони просиділи на лавці, поки жінка не заспокоїлась, а тоді піднялись у квартиру. Марія Сергіївна заварила собі та чоловіку чаю, а тоді подзвонила до близької подруги. Жінка сподівалася почути слова підтримки, мовляв, невістка надто жорстока до неї, проте Олена Василівна і не думала її жаліти:

 

— Марійко, ну годі вже умиватись сльозами! Ти ж і так прекрасно знаєш, що вся вина лежить на тобі! Хіба ж не ти забороняла їм з Андрієм зустрічатись, а потім і з квартири вигнала? А коли Оксана завагітніла, хто її змушував перервати вагітність? Хто її по лікарнях таскав? Так Марійко, то була ти! Добре, що їй вдалось тоді втекти від тебе, а то б і не було зараз на світі Софійки. А ти пригадуєш, як вигнала її з дому, коли вони з Андрієм прийшли сказати тобі про весілля? А як принижувала її за те, що батька немає, а матір проста прибиральниця? А згадай, як ти переконувала сина, що Софійка не його донька! Добре, що Андрію розуму хватило не вірити цій маячні! І після того сама Оксана тебе на хрестини запросила, а ти навіть не прийшла. Скажи, Марійко, чим та юна дівчина заслужила собі таке відношення? Що вона тобі зробила? Оксана дівчина хороша і не важливо, що з бідної сім’ї. Ти накоїла стільки всього, що пробачення і до кінця життя не випросиш. Но в Оксани добре серце, тому сподівайся, що з часом вона таки зможе тебе пробачити.

Марії Сергіївні було нестерпно чути докори від подруги, але все ж її слова мали ефект. Саме в той момент, пані Марія ледь не вперше усвідомила, скільки ж біди накоїла власними руками. Їй згадалось, як вона переконувала сина, що Оксана гуляща і дитина насправді не його. І страшно подумати, що було б, якби вона таки змусила Оксану перервати вагітність. Ох, як добре, що Андрій з характером і таки настояв на своєму.

Жінка повністю віддалась спогадам. У пам’яті сплило, як вона гуляла парком з Джекі й перед нею різко зупинився молодий чоловік з коляскою. Жінка вже хотіла була його обійти, але впізнала в ньому Андрія. Вони не бачились вже півтора року.

— Андрійку, невже це справді ти?!

Мимоволі жінка поглянула в коляску, де лежала маленька дівчинка. Вона була точною копією Андрія! Круглолиця, з великими карими очима та кирпатим носиком.

— Не можу повірити своєму щастю, що зустріла вас! Яка ж у мене гарненька внучка! Як назвали?

— Софійка…

Той день Марія Сергіївна назавжди запам’ятала. Кожен раз, коли вона згадувала свою першу зустріч з внучкою, то почувалась дуже щасливою.

Вдома жінка поділилася новиною зі своїм чоловіком. Пара відразу ж вирушила до дитячого магазину, накупили одягу та іграшок, а тоді поїхали у гості до внучки, але Оксана їх і на поріг не впустила. Жінка була настільки категорична, що її не зміг переконати навіть Андрій.

Спершу батько трохи привозив Софійку в гості до бабусі та дідуся, але коли дівчинка почала говорити, то зустрічі припинились. І від того часу Марія Сергіївна щодня виходить на прогулянку біля дитячого садочку, який відвідує Софійка та любується нею.

Ця ситуація усіх робила лише нещасними. Пані Марія з чоловіком страждали, бо єдина можливість побачити внучку була лише через паркан, що огороджує садочок. Андрій розривався: з одного боку, йому шкода батьків, які мріють зустрітись з онукою, а з іншого, дружина вже вдосталь настраждалась через його матір. Нещасливою була й Оксана, яка хоть і була добродушною, але все ж ніяк не могла пробачити свекрусі її витівки.

Одного разу Оксана обідала у кафе зі своєю подругою і якось слово за слово розповіла, що ніяк не може пробачити своїй свекрусі. Чоловік у подруги навчався на священнослужителя, тому вона порадила Оксані поговорити з ним і дівчина погодилась. Вже через якусь годину хлопець під’їхав до них у кафе й Оксана розповіла йому свою історію.

Трохи подумавши він сказав:

— Ти не тримай зла на своїх родичів. Повір, твоя свекруха покаялась за свої гріхи, бо в іншому разі не шукала б зустрічі з внучкою та не просила б Андрія поговорити з тобою. Тримаючи образу у своєму серці, ти грішиш значно більше. Твоя донька не повинна страждати через ваші конфлікти, вона ні в чому не винна. Ти й сама розповідаєш, що Софійка постійно розпитує, де її бабуся та дідусь. Забороняючи спілкуватись доньці з бабусею та дідусем ти береш на себе великий тягар. Пробач свекрусі минулі образи та живи теперішнім.

Усю ніч Оксана обдумувала почуте. Численна кількість думок роїлось у її голові й під ранок жінка нарешті прийняла важливе рішення. Того дня Оксана вирішила забрати доньку з садочку швидше і вони пішли у новому для дівчинки напрямку.

— Матусю, ми хіба не йдемо додому?

— Сьогодні ми зайдемо ще до бабусі та дідуся у гості — з посмішкою сказала Оксана.

— Справді? — здивовано спитала Софійка.

— Так сонечко. Ти хіба не рада?

— Я дуже рада, матусю, але хіба вони вже повернулись зі свого відрядження?

— Так і дуже чекають зустрічі з тобою.

— Ой, як чудово! — радісно вигукнула дівчинка. — Я як раз маю для них подарунок, сьогодні намалювала. — дівчинка дістала листок паперу і показала матері.

На малюнку по центрі стояла Софійка, по одну сторону мама і тато, а по іншу бабуся та дідусь.

— Впевнена, що бабуся та дідусь будуть дуже раді такому подарунку, — з усмішкою зауважила Оксана.

Марія Степанівна з чоловіком як раз сідали пити чай, коли у двері хтось подзвонив.

— Хто б це міг бути? — здивувалась пані Марія.

Коли жінка відчинила двері, то так і завмерла з відкритим ротом.

Їй в обійми кинулась Софійка:

— Бабусю, я так сумувала за тобою! А де дідусь? Ви тепер залишитесь тут?

— Так, сонечко, ми тепер нізащо не поїдемо від тебе.

Софійка побігла шукати дідуся, а пані Марія сказала:

Оксанко, рідненька, вибач мені, благаю! Я була такою дурепою та стільки всього натворила…

— Ви мені також пробачте — сказала Оксана. — З мого боку було дуже егоїстично забороняти вам бачитись з онукою. Софійка вас обожнює, і дня не проходило, щоб вона не згадала про своїх бабусю та дідуся. До речі, ось малюнок, який вона сьогодні намалювала.

— Він просто чудесний! Я зараз же повішаю його на видне місце! — сказала Марія Степанівна зі сльозами щастя на обличчі. — Пішли на кухню пити чай! Я про стільки хочу вас роспитати…

Оцініть статтю
Джерело
Марія Сергіївна понад усе на світі любила свою маленьку онуку Софійку, але невістка 3абор0няла їм бачитись.