Землю вирівняв. Зробив для Марічки грядки під квіти, змайстрував альтанку. І в хаті все доведене до ладу кожен куточок говорить про надійне чоловіче плече. Ой, правильно ж Марічка вибрала собі чоловіка. Абсолютно правильно. Та ще й Ігор умів гроші на гривні заробляти намагався потішити дружину подарунками.
Ти ж мене не кохала, долинає у Маричкиних вухах розпачливий голос Ігоря. Без любові за мене вийшла. Тепер кинеш, коли захворів
Не кину! стиха відповіла Марічка, притискаючи Ігоря до себе. Ти в мене найкращий чоловік! Нізащо не покину тебе
Він не міг повірити, що це насправді. Настрій у чоловіка був не з кращих
Марічка вже двадцять пять років у шлюбі, і за ці роки завжди подобалась чоловікам. Ще з молоду вона була найпопулярнішою дівчиною на все село.
Та що там у молодості! Навіть у школі всі хлопці тільки й дивилися на Марічку. І при тому краля вона не була.
Не розлучилась зі своїм чоловіком, хоч і відзначався той мінливим характером.
Марічка прожила з Вадимом до його останнього подиху. Дочку виростили, заміж видали. Зять відвіз Дарину в Польщу, і тепер ті шлють фотографії та кличуть у гості. Але все не складалося туди поїхати Може, ще поїде. А Вадик пішов назавжди.
Загинув чоловік Марічки у аварії. Безглуздо, ніби Потім уже сказали мабуть, йому стало зле за кермом. Серце схопило, розгубився, не втримав керма.
Може, втратив свідомість? припустила вона.
Тепер уже ніхто не скаже, зітхнула подруга Оленка, що працює лікаркою. Причина: множинні травми, несумісні з життям.
У шоковому стані була Марічка. Оленка допомагала організовувати похорон.
Вона ж про все дізналась у своїх колег. Вадима поховали, а Марічка залишилась у великій хаті, котру разом із чоловіком будували майже пів життя.
Для двох саме те, а як гості приїздили, тоді здавалася затишною. А для однієї жінки велика ноша.
Дім є дім У ньому чоловічі руки потрібні завжди.
Даша приїхала на прощання з батьком. Говорила з мамою щодо продажу хати, придбання квартири чи, може, переїзду Марічки до них.
Та ні! скрикнула Марічка. Я не для того вкладала душу й сили у цю хату, щоб продавати й тікати в ту вашу Польщу. Бачила я ту Польщу
Мамо!
Ой, не звертай уваги, Даринко, всміхнулася крізь сльози Марічка. Так жартую я.
Якщо це жарт, то не все так погано, полегшено зітхнула дочка.
Що й казати, у всьому житті її супроводжувала неоднозначність як і у Вадима. З одного боку турботливий, добрий чоловік, а з іншого міг усі нерви вимотати. Потім просив вибачити, а Марічка легко відпускала все характер такий. Якось і прожили разом чверть століття! Недарма кажуть життя пронеслося, наче вітер.
Даша побула вдома і поїхала чоловік працює, дім потребує порядку. А Марічка залишилась сама.
Щоправда, знала вона себе самотність довго не затягнеться.
Так і сталося. Пів року тихої туги а далі маленька групка прихильників уже зібралася.
Навіть мама Марічки колись дивувалася такій доччиній популярності.
Ну що вони в тобі знаходять? Штабелями падають! Не красуня ти, а у тебе поклонників хоч греблю гати.
Мамо, головне душа. всміхалася Марічка, фарбуючи губи. Краса то мішура. А треба шарм, харизма, оцей внутрішній вогник.
Йди, любчику, не гай часу! сміялася мама. Чоловік зачекає так і піде.
Не піде, інший прийде, знизувала плечима Марічка.
Минуло майже тридцять років від тієї розмови, а нічого не змінилося. Жінки все обурюються, що по сорок заміж ні з ким іти. А у Марічки у сорок шість два наречених і обидва пристойні.
Серцем потягнулася Марічка до Дмитра. Гарний чоловік, статній, цікаво з ним говорити, не соромно ніде разом з’явитися.
Але Діма це майстер слова. Марічка любить його вухами, але з життєвого досвіду розуміє: не її це людина. Не для великої хати.
Другий наречений Ігор, простий, дужий, на свято вип’є добряче, зате в руках будь-що горить. Працьовитий, спокійний, із характером, але справжній опора.
Для дружини як щеня лагідний, а треба гори зверне. Та що вже там, Марічці він подобався менше така вже жіноча логіка.
Красивих слів не казав. Та зате справу робив. І так вийшло, що обрала Марічка саме його.
Дмитро образився на фіаско своїх слів і зник.
А Марічка вийшла заміж за Ігоря, й той від щастя не тямився. На весіллі узяв на себе зайвого, співав щедрівки та танцював із нареченою до ранку.
Ти даєш, жартувала Оленка. Рік не минув, а ти вже дружина знову. Жінки йдуть із ліхтарями чоловіків шукати, а тобі варто лише вийти у двір і вже наречений є.
Ти ще скажи: «І що вони в тобі знаходять? Не красуня навіть!» підморгнула Марічка подрузі.
Ніколи не казала б таке! Але що завжди була потрібна факт.
Чесно, Оленко, й сама не знаю, чим подобаюся. Спитай мою маму.
Марічка усміхнулася, й, взявши під руку Ігоря, пішла танцювати, відганяючи думки.
Ну і що, що Ігор простак? Мужик що треба! Сильний, роботящий, на вигляд теж нічого. Не говорить багато, але, може, то й добре.
З Дімою би залишилась і що? Від солодких слів ситим не станеш.
Минуло кілька місяців і Ігор зробив подвіря Марічки справжнім садом. Позабирав зайве, вирівняв землю, насадив клумб, звів альтанку. І в хаті скрізь було видно, що руки чоловічі не з того місця ростуть.
Ой, правильно вибрала собі чоловіка! Абсолютно правильно.
І справи мав добрі грошей приносив у господарство, Марічку ласував подарунками.
Порівнявши рік із Ігорем та два з половиною десятки з Вадимом, Марічка зрозуміла шкодує щиро, що не зустріла Ігоря швидше. Золотий чоловік!
Весною й літом на вечори смажили шашлик на мангалі, вечеряли в альтанці, де Ігор поклав дубовий стіл і лави.
Марічка, наївшись шашлику, мружилася від насолоди, як ситий кіт. Ігор дивився на неї з усмішкою.
Ти чого, Ігорчику?
Радію.
Перша дружина в нього була сумна, й він уже не вірив, що колись знайде таку жінку.
Щасливі були чотири роки, аж одного разу Ігор почав відчувати втому, худнути. Якщо випє одразу кепсько.
Ігорчику, треба до лікаря! прохань не приховувала Марічка. Не жартуй!
Пройде само, Марічко, відмахувався той.
Правду кажучи, боявся одного що залишиться без коханої. Розумів Марічка вийшла з розрахунку, а не від пристрасті. А йому вона стала дорожчою за все.
Побачив колись у крамниці жінку, що губилась у сумці, і все серце відтануло. Хоч захотілося обійняти й берегти все життя. Мати Ігоря лише знизала плечима «Ну й не красуня ж, і не школярка, знай собі ще б міг обрати молодшу».
А ніхто, крім Марічки, Ігореві не треба. І тепер, якщо він хворий, чи потрібний буде дружині?
Так і не вмовила його Марічка піти до лікарні. Прийшлася до них Оленка з чоловіком, Борисом. Чоловіки на подвірї смажили шашлик, а на кухні Оленка питала:
Ти бачиш Ігор недужий?
Не знаю, благаю його піти до лікаря не хоче! Ти ж лікарка
Бачу, виглядає гірше, навіть відтінок шкіри жовтуватий.
Господи, Оленко, поговори з ним, може, тебе хоч послухає.
Справжнє кохання у вас, Марино?
Марічка не відповіла.
Та умовити Оленка не встигла Ігор знепритомнів. Швидка, операція.
Пухлина печінки.
Онко? злякалась Марічка.
Чекаємо аналізів.
Пухлина виявилася доброякісною, але Ігор потрапив на стіл вже із серйозним станом.
Все заборонили, довга реабілітація, вік робить своє.
Мама відвідала Ігоря в лікарні, принесла вареників список дозволеного був коротким.
Синочку, ти б мав радіти! Вижив, рак обминув. Треба їсти і відновлюватись!
Не хочу. Марічка ще ходить.
Так куди вона піде? Дурниці думаєш.
Я ж ні до чого, не можу працювати У червні пятдесят, а я нікому не потрібен.
Що тут шумиш? зявилася Марічка, вітаючись із Тетяною Василівною.
Та лишаю вас.
Марічка сіла поруч із чоловіком.
Ну, годі вже! Всі руки-ноги на місці. Печінка у нас відновлюється, ще й у нас більше ніж половина лишилась! Дай собі час. Все буде добре!
А чи маю я той час?..
У сенсі?
Чи скажуть правду?
Та не про те
Виписали Ігоря додому життя втратило барви. Злегка попрацює одразу валиться з ніг. Попереду ювілей, а йому навіть стругати мяса не можна!
Марічка ніби й не помічала, як швидко Ігор утомлюється, й сама їла дієтичне.
Марічко, скажи, що далі буде з нами?
В якому сенсі?
Я повільно одужую. Ти ж підеш?
Для чого мені це? Я з тобою щаслива.
То ж коли я все робив. А зараз як бути?
То й що? Бери себе до рук!
Стараюся два рази цвях вбив і все, як пес.
Марічка обняла Ігоря зі спини й шепнула:
Люблю тебе. І не залишу ніколи. Одужуй не поспіхом, все устаткується.
Правда?
Чиста правда.
Марічка не кинула Ігоря. Той, хоч і повільно, та відновлюється.
На ювілей Марічка зробила свято без алкоголю щоб не було спокуси. Прийшло кілька друзів, посиділи у альтанці, пограли у козацькі доміно.
Чоловік у тебе, Марічко, золото, казали друзі, прощаючись.
То йдете тепер за моє здоров’я по сто грам? усміхнувся Ігор.
Посміялись, розійшлись. Ввечері сиділи вони на ґанку, дивлячись на зорі. Ігор уперше за багато місяців відчув себе краще.
Повірили вони, що життя продовжується. Він обняв Марічку міцніше.
Що таке, Ігорю?
Все добре! сказав він.
Нарешті, зажартувала Марічка й поцілувала його в щоку.
Вони були щасливі.
