«Мамо, якщо не приймеш мого вибору, я піду. Назавжди…»
Роман увійшов у вагон приміської електрички й оглянувся. Вільних місць було багато — міг сісти де завгодно. Він обрав вікно. Двері вагону раз-у-раз розсувалися з гуркотом, впускаючи нових пасажирів.
Навпроти сіла пара літніх подружжя. Жінка зашуршала пакетом, дістала дві булочки з маком, і вони почали їсти. Повітря наповнилося запахом свіжої випічки. Роман ввічливо відвернувся до вікна.
— Молодий чоловіче, візьміть, — жінка простягнула йому одну.
— Дякую, не треба, — посміхнувся він.
— Та бери, бери! Їхати ще майже дві години.
Роман узяв булочку й відкусив великий шматок. Яка ж вона була смачна! У динаміках затріщало, крізь шум пролунав переривчастий голос: «Відправлення через… хвилин… Потяг прямує до станції… без зупинок на… Повторяю…»
— Молодий чоловіче, що він сказав? Які станції пропускає? — схвилювалася жінка.
Роман знизав плечима. Йому їхати до кінцевої — він не вслуховувався.
— Я ж казала, треба було звичайною електричкою, з усіма зупинками! Ніколи мене не слухаєш, — нарікала вона на чоловіка. — Що тепер робити? Прийдеться виходити раніше й чекати наступну…
Вона заспокоїлася лише тоді, коли чоловік із сусіднього ряду запевнив, що їхня станція буде в списку. Сварка вщухла, Роман доїв булочку й дивився у вікно на миготливі дерева, сонячні промені, що пробивалися крізь молоде листя, станції й містечка. У вагоні стало душно, під грубою армійською тканиною спина вкрилася потом.
Роман уявляв, як він приїде, як зрадіє мама, як стане під міцні струмені душу… Швидше б додому! Зняти ненависну форму, вдягти джинси, футболку, кеди й забути про ранні підйоми та побудки. Здавалося, він проспить цілу добу на своєму м’якому дивані, а вранці знайде на кухонному столі під рушником гірку рум’яних сирників, які мама завжди готувала на сніданок…
«Цікаво, як тепер Аленка. Хоча минув лише рік — навряд чи сильно змінилася…» Перед очима виник образ тендітної дівчини з каштановим волоссям і зеленими очима. Вона була на рік молодшою, мешкала в сусідньому будинку й тільки-но закінчила школу. Раніше він не звертав на неї уваги. Звичайна дівчинка, нРоман глибоко зітхнув, усміхнувся до вікна, де миготіли золотисті пшеничні поля, і подумав, що його справжнє життя тільки починається.
