Мамо, тобі вже 65. Треба йти до нотаріуса і оформити будинок на спадок, докоряла сестра, коли була у нас у Погребах.
Тиждень тому наша матуся святкувала 65-й день народження. Вона не хотіла пишної гостини просто покликала нас додому на чай, щоб посидіти в тісному колі. Я подарував їй красивий букет айстр, теплий флісовий халат і до нього пухнасті капці. Ще поклав вітальний конверт із трьома тисячами гривень, думаю, на господарство згодиться.
Але от моя дружина з дітьми приїхати не змогли. Син захворів, у доньки були спортивні змагання, а Роксолану в ту ж мить викликали у відрядження до Львова. Та діти намалювали для бабусі великий малюнок там ми всі разом біля рідної хати.
На свято ще приїхала моя менша сестра Лада:
Слухай, я забула мамі щось купити. Скажи, що халат ми купили разом.
Домовилися… Але ти ж пам’ятала, що у мами день народження? Та ще й така дата.
Ой, Олесю, ти не уявляєш, який у мене завал на роботі!
Лада з юності не надто самостійна. Ще в 19 народила дочку від хлопця, з яким разом жили в гуртожитку, але він її кинув і ані копійки аліментів не платить. Я тоді працював на будівництві, підкидав Ладі грошей, щоб мала на харчі й дитяче харчування для Оленки й одяг.
Навіть знайшов місце в садочку для Олени й допоміг влаштувати Ладу в магазин продавцем приятель шукав людину. Але пропрацювала вона там недовго: три місяці і пішла. Так дотепер перебивається підробітками: то манікюр зробить знайомій, то вії наростить. Минулого літа їздила на підробітки до Польщі, Оленку залишила в мами. Привезла тоді за літо 70 тисяч гривень, але витратила їх на всяку дрібницю, собі купила телефон, доньці ноутбук. Я зараз у фірмі за місяць таке маю, хоч і тяжко працюю.
Мама була безмежно щаслива, що ми приїхали, приготувала домашніх наїдків: вареники з вишнями, налисники з маком, борщ. Завітала ще сусідка Марія й тітка Орися.
На жаль, святкування зіпсувалася через Ладину розмову про спадщину:
Мамо, а кому ж хату перепишеш?
Ой, Ладусю, про що ти? Ну поділите все порівну
Як порівну? В тебе ж вже є своя квартира у Львові й робота хороша! А я тягну все сама, ще чужу квартиру орендую. Тобі ця хата нащо?
Сестра говорила так, ніби мама завтра має відійти на той світ, не соромилася навіть при чужих. Я вже стриматися не міг:
Ладо, не час такі речі обговорювати. Не труї мамі настрій.
А коли?! Мамо, тобі вже 65, треба бодай дарчу на мене написати, не барись.
Тітка Орися ледь не поперхнулася чаєм, почувши це. Я не витримав, вивів сестру на кухню:
Ти здуріла? Для чого такі балачки за столом?
Не вчи мене жити! Я одна свою дитину виростила, а ви…
Одна? Забула, як я вам гроші привозив, а мама з Оленкою сиділа? Заспокойся, поки й справді проблем не наробила.
Лада розсердилася, схопила Олену й пішла, навіть не попрощалася. Почала мені погрожувати, що напише на мене заяву до суду. Мене її погрози мало обходять.
Мама надзвичайно переживає: Лада заборонила Олені телефонувати бабусі, навіть слухавку не піднімає. Все через ту хату. Мама плаче ночами, серце болить.
Я сам не знаю, як чинити з сестрою. Доросла людина а характер, наче в малої дитини.
І тільки тут розумію: скільки б не ділили матеріальні речі, сімя завжди залишає слід у душі. Образи минають, а почуття до рідних назавжди з нами. Коли дозволяєш жадобі зруйнувати стосунки, то втрачаєш найцінніше. Тому, що б не сталося, не можна ставити хатню стіну між любовю і близькими.
