Мамо, ти хочеш віддати нашу хату синові брата? А потім до мене прийдеш жити? Я тебе не впущу!
Навіть не мрій! Мамо, ти при здоровї? Сама чуєш, що кажеш? Він же тебе одразу ж вижене, хіба не розумієш?
Марічко, не смій зі мною сперечатись! Я так вирішила!
Спершу мати намагалася триматися твердо, показуючи свою рішучість. Та потім сльози прорвалися у глибині душі вона знала, що чинить несправедливо.
Справа була в тому, що син Тарас, молодший брат Марійки, завжди був її улюбленцем. Оксана Петрівна народила його, коли їй було вже за тридцять, а Марійку у юності, наспіх.
Тому й ставилася до доньки так: є і добре. Виховувала її переважно бабуся, бо Оксана Петрівна тоді прагнула здобути освіту.
А от Тараса вона планувала свідомо, коли вдруге вийшла заміж і насолоджувалася материнством.
Марійка все це бачила. Та одного не розуміла чому мати так відверто ділить їх із братом?
Зазвичай батьки приховують таке, а тут навіть не соромилася показувати, що Тарас їй дорожчий.
А потім ще й дивувалася, чому між братом і сестрою не було тепла. Та й справді дивно? Мабуть, причина була очевидна…
Що й казати Тарасові змалку діставалося найкраще. А Марійка мусила задовольнятися тим, що їй давали, і навіть нарікати не сміла.
І грошей йому завжди давали більше. Він же чоловік, йому треба. А те, що молодший за сестру так це ж дрібниці.
Запамятай! Тарас, коли виросте, сам зароблятиме й утримуватиме свою родину. А поки що я муся йому допомагати!
Мамо, а я?
А ти? Твоє діло гарно вийти заміж і доглядати чоловіка! рішуче заявила мати, готуючи вечерю.
Марійка лише заперечила, сказавши, що не збирається залежати від чоловіка й хоче розвиватися сама. І в роботі теж.
Що за маячню ти несеш? Хіба тобі самій не смішно?
Чого ж тут смішного?
Хоч би те, що ніхто в нашій родині так не думав.
Значить, я буду першою.
Марійка не розуміла матір і не хотіла жити за її правилами. Незабаром вона зняла квартиру й переїхала.
Це був наче глоток свіжого повітря. Бо жити під одним дахом із матірю та братом стало нестерпно. І чим старшою вона ставала, тим гірше було.
Але вони й не сумували більше місця залишилося. Минуло пять років. За цей час Марійка встигла купити власну оселю, виплативши іпотеку.
А Тарас досі жив із матірю, а потім і дружину до них привів. Незабаром у них зявилася дитина.
Оксана Петрівна завжди була тим, хто задовольнявся тим, що є. Але навіть її терпінню настав кінець.
Уяви, доню, сусідка купила собі посудомийну машину. Ну, не сама, звісно діти подарували.
Добре ж.
Ось би й мені таку, та боязко просити!
Чому?
Бо Тараса недавно звільнили, а його Оленка в декреті. Грошей ледве вистачає.
До того ж, Тарас не любив ділитися своїми заробітками. Його цілком влаштовувало жити за рахунок матері. Наче продукти в шафі зявлялися самі.
Тарасе, коли в тебе совість прокинеться? не витримала Марійка, випадково зустрівши брата в крамниці.
Він якраз купував пиво й чіпси перед футболом.
А тобі яке діло?
Хоч би те, що мати сама все купує! У неї ж пенсія не безкінечна!
Тарас відвів погляд, бо знав, що сестра права.
Тобі що? Ти ж і так від нас відвязалася.
Мені шкода матір!
Краще себе пожалій. Ні родини, ні чоловіка. Інших тут учиш!
Після цих слів він пішов, а Марійка застила на місці. Брат завжди знав, як вдарити боляче.
Так склалося, що у свої тридцять пять Марійка ще не була заміжня. А колишній коханий зрадив їй, і тепер вона не була готова до нових стосунків.
Дівчино, вам допомогти? спитала продавщиня.
Ні, дякую.
Марійка знала, що має рацію. Тарас дорослий чоловік і батько. Час нести відповідальність, а не сидіти на шиї у матері.
Марічко, як ти посміла йому таке сказати? почала Оксана Петрівна.
Мамо, я лише правду сказала.
А я тебе просила? Через тебе Тарас розлютився, кричав, а в нас мала дитина!
Через мене? Яким чином?
Марійка не знала, що й відповісти.
Не треба було його чіпати! Ти ж знаєш, який він чутливий.
Дивно, як мати захищала сина й не думала про почуття доньки. Навіть коли та стала на її захист, вийшло, що винна сама Марійка.
Півроку вона не спілкувалася з родиною, аж поки мати не подзвонила й не попросила приїхати.
У хаті нічого не змінилося. І посудомийки, звісно, не було.
А де Тарас із дружиною?
На ювілей пішли. А я з Сашком. Заходь, чаю хочеш?
Ні, мамо. Ти ж хотіла щось сказати?
Так… Я вирішила: цю хату записую на Сашка.
Марійка на мить подумала, чи це жарт.
