Було це давно, у часи, коли ще багато що здавалося інакшим. Катерина пережила важкі пологи, після яких лікарі сказали їй, що більше дітей мати вже не зможе. Коли її чоловік, Андрій, почув цю новину, раптово став холодний і відсторонений із нею. Минуло пів року. Андрій не тільки завів інтрижку на стороні його коханка чекала близнюків. Не вагаючись, Андрій покинув Катерину з їхньою маленькою донечкою Соломією. Жінка залишилась сам-на-сам із дитиною на руках.
Коли Соломія була ще зовсім маленькою, Катерина водила її на різноманітні гуртки. Дитина росла допитливою, завжди прагнула пізнати щось нове. Особливу любов Соломія мала до іграшкових ляльок складала їх в коло й влаштовувала їм «уроки». Катерина не могла намилуватися єдиною донькою.
Дівчинка легко знаходила спільну мову з однокласниками її поважали, тягнулися до неї, частіше за все саме вона була рушієм ідей у класі. Згодом у Соломії зявився хлопець, хоча всі довкола казали: «Якийсь він чудний». Усе, що він пропонував Соломії, відвідувати фестивалі та різні молодіжні заходи. Соломія грала на барабанах, а її хлопець добре володів гітарою. Так вони створили власний гурт і з часом їх почали запрошувати з концертами в різні міста, навіть виступали у Львові та Києві. Жили безтурботно та на повну.
З роками Катерина все частіше задумувалася: коли ж донька подарує їй онуків? Соломії тоді виповнилося вже двадцять девять.
Доню, вже, певно, час і про дитину подумати якось сказала Катерина, ніяково посміхаючись.
Мамо, ти хочеш, щоб я жила, як тітка Марина? Стільки дітей народила, що й світла білого не бачить. До дня від дня по хаті ходить: то варить, то прибирає, з дітьми бавиться хіба це життя?
То ж не обовязково, щоб як Марина! Одну дитину народи, і досить!
Мамо, прийми: ми не хочемо мати дітей. Якщо колись передумаємо заберемо малюка з дитячого будинку.
А все ж краще мати рідну кровинку. Подумай про це.
Не хочу більше цієї розмови
Зрештою, Соломія наважилася поділитися із мамою правдою, сподіваючись, що, може, з часом щось змінитьсяСоломія обняла маму й тепло притулилася до її плеча.
Ти завжди мріяла про сімю, мамо. Я теж маю мрії просто вони трохи інші. Але я вдячна, що ти мене виростила, захищала і вірила в мене. Це і є сімя не в кількості дітей, а в любові, що між нами.
Катерина поволі посміхнулась, відчуваючи, як з душі зникає давній біль і страх самотності. Десь у сусідній кімнаті лунав сміх хлопця Соломії у цій оселі завжди чулися музика, добрі слова й мрії. Катерина раптом усвідомила: щастя поруч, у кожному новому дні, що дарує їм життя.
На кухні Катерина, Соломія та її хлопець заварювали чай, вигадували ідеї для нового виступу. Надворі крізь шибки пробивалося сонце, і в тому промінні Катерина побачила світлу надію майбуття не заради когось, а для себе і своєї уже дорослої, але такої рідної, єдиної доньки.
Мамо, сказала Соломія, давай разом підемо на наш концерт? Цього разу ми виконаємо пісню… про тебе.
Катерина засміялась крізь сльози радості й відчула: її серце наповнюється новою, тихою впевненістю. Дивлячись на свою доньку, вона зрозуміла вони обидві вибороли своє щастя, і їхнім історіям ще далеко до кінця. І нехай цей світ і надалі дивує своєю непередбачуваністю, у цьому домі завжди звучатиме музика і тихе, лагідне слово «мама».