Мам, може, нехай бабуся піде та заблукає? Так усім буде легше, викликаюче сказала Олеся.
Мам, ну скільки можна? Тепер ти все життя мені це пригадуватимеш? ображено відповіла пятнадцятирічна Олеся.
Не все життя, а доки вона з нами. Якщо вийде на вулицю загубиться
І загине десь під парканом, а ми житимемо з почуттям провини Мам, ну може? знову викликаюче запитала Олеся.
Що «може»? не зрозуміла мати.
Нехай піде та заблукає. Ти ж сама казала, що втомилася з нею возитися.
Як ти смієш? Вона мені свекруха, не рідна, але для тебе бабуся.
Бабуся? Олеся примружила очі, як робила, коли злилася. А де вона була, коли її синок нас кинув? Коли відмовлялася зі мною сидіти? З рідною онукою? Вона тебе не жаліла, коли ти хапалася за будь-яку роботу, щоб заробити зайву гривню Та ще й звинувачувала тебе, що чоловік пішов
Годі! різко перебила мати. Даремно я тобі це розповіла. Вона зітхнула. Погано я тебе виховала, якщо в тобі нема жалю до ближнього, до рідної людини. Мені страшно. Коли я постарію, ти й до мене так ставитимешся? Що з тобою? Ти ж завжди була доброю. Не могла пройти повз бездомного кошеня чи щеня, завжди приносила додому. А бабуся не тваринка Мати похитала головою. Вона й так покарана. Твій батько кинув не лише нас і її теж.
Мам, іди на роботу, запізнишся. Обіцяю, двері замкну, провинувато промовила Олеся.
Гаразд, а то ще наговоримо одне одному лишнього Але мати не йшла.
Мам, вибач, але дивитися на тебе боляче. Шкіра та кістки. Тобі всього сорок, а ходиш, зігнувшись, ледве ноги переставляєш. Завжди втомлена. Чого ти так дивишся? Хто тобі правду скаже, як не рідна дочка? Олеся не помітила, як знову підвищила голос.
Дякую. Дивися, щоб вона газ не вмикала й воду не залила.
Ось бачиш, сидимо, як привязані. Жодного життя. Мам, давай віддамо її в будинок для літніх. Там за нею доглядатимуть. Вона ж нічого не розуміє
Знову почала? обірвала її мати.
Усім буде краще, і їй перш за все, не помічаючи маминого роздратування, продовжувала Олеся.
Більше слухати не хочу. Нікуди я її не віддаватиму. Скільки їй залишилося? Нехай буде вдома
Та вона нас із тобою переживе. Іди на роботу. Я нікуди не піду, двері замкну, обіцяю, злісно повторила Олеся.
Вибач. Я на тебе забагато навалила Усі гуляють, а ти сидиш із бабусею.
Вони не помітили відчинених дверей у кімнату бабусі. Вона, звісно, чула, але чи розуміла? А якщо й так забуде за хвилину.
Мати пішла, а Олеся зайшла до колишньої кімнати, де тепер жила бабуся.
Ба, щось потрібно? запитала вона.
У бабусиному погляді не було ні бажання, ні розуміння.
Ходімо, дам цукерку, Олеся допомогла їй підвестися й повела на кухню.
А ти хто? порожньо спитала бабуся.
Пий чай, зітхнула Олеся, кладучи перед нею цукерку.
Бабуся дуже любила солодке. Вони з мамою ховали цукерки, давали лише по одній. Олеся дивилася, як та розгортала фантик. Через рідке сиве волосся просвічувала бліда шкіра. Вона відвернулася.
Колись бабуся фарбувала волосся, робила пишну зачіску, підводила губи яскравою помадою. Чоловіки оберталися, поки вона не почала втрачати розум.
Олеся не розуміла, що відчуває до неї: жалість, злість, провину? Дзвінок у двері відволік її.
Мабуть, мама щось забула, Олеся пішла відчиняти.
Але за дверима стояв її друг, старшокласник Андрій. Мати не схвалювала їхню дружбу, тому він приходив, коли її не було.
Привіт. Чого так рано? Мама тільки пішла, прошепотіла Олеся.
Знаю. Вона мене не помітила.
Люсенько! почулося з кухні.
Хто така Люся? запитав Андрій.
Так вона маму називає, вважає її за дочку. Заведу її в кімнату. Іди у ванну й сиди тихо. У неї сьогодні «ясні» хвилини, Олеся підштовхнула його до ванної.
Нікого нема, сказала вона, повернувшись на кухню. Чашка була порожня, лише фантик на столі.
Хочу чаю, промовила бабуся.
Та ти щойно Олеся зрозуміла, що пояснювати марно.
Бабуся швидко забувала теперішнє, але добре памятала минуле. Часто плутала їх із мамою, але інколи наставали моменти «ясноти».
Олеся не знала, чи вона хитрить заради цукерки, чи справді забула. Зітхнула, знову налила чаю й поклала ще один солодкий фантик.
Коли бабуся допила, Олеся відвела її до кімнати.
Тепер спи, сказала вона, зачиняючи двері.
Андрій вже визирав із ванної.
Можна вийти?
Так. І
