“Мамо, ми замерзли. Відчини нам!”, — плакали сусідські діти

Надворі морозно, під ногами сніг рипить, я ледве добігла до під’їзду з автобусної зупинки. А переді мною вже знайома картина вимальовується: сусідські дітлахи у старих вітровках не можуть потрапити в свою квартиру.

— Мамо, ми замерзли. Відчини нам! — плакали двоє дітей.

Невже їхня мати знову заснула і не чує? Семирічний Максим лише захекано стукав у двері, а його трирічна сестричка Оля була вся в сльозах і схлипувала.

— Ходіть до мене, — запропонувала я, — Погрієтеся трохи і поїсте.

Дітлахи втомлено пішли за мною по сходах у квартиру на поверх вище. Я вже знала, що сталося, адже ця історія траплялася не вперше: їхня нетвереза матір відправляла дітей “погуляти”, аби продовжити п’янку і влаштовувати своє особисте життя з співмешканцем. Завершення історії теж було передбачуваним. П’яні мати та співмешканець солодко засинали під ковдрою у теплому ліжку, поки діти мерзли та чекали у під’їзді.

Одного разу інша наша сусідка, баба Ліда, змушена була залишити дітей ночувати у себе, бо скільки ми не стукали у двері, ніхто не відчиняв. Баба Ліда, ще й отримала купу звинувачень від горе-матері, яка кричала на неї за те, що без попередження забрала її дітей. Більше вона не стала допомагати дітлахам, хоч їй і було їх шкода, але навіщо жінці у віці вислуховувати безпідставні крики?

Мабуть, настав час кудись пожалітися, щось зробити, аби не сталося нічого страшного і непоправного. Нехай би ще влітку, а тут же зима з такими морозами, а у дітей навіть одягу підходящого немає, лише легкі куртки. От і цього разу достукатися у квартиру я не змогла. Хоча Максим сказав, що бачив, як дядько Ваня, співмешканець його матері, виходив з під’їзду якийсь час тому. Я подумала, що це дивно, але вирішила, що хлопчик міг і помилитися, можливо не впізнав. Діти ночували у мене, але матір не відчинила двері і вранці.

Довелося телефонувати у поліцію і просити відгул на роботі, не залишу ж я дітей знову самих. Ми дочекалися приїзду поліції, їм довелося виламати двері. Матір дітей Марина лежала на ліжку і не рухалась, але ще дихала. Я викликала швидку. Виявилося, що Марина пережила чи-то інсульт, чи-то інфаркт. Було зрозуміло, що щось трапилося з жінкою ще вчора, але оскільки їй не надали своєчасну допомогу, то зараз її шанси вижити були мінімальними.

Марину відвезли у лікарню, а дітей вирішили на якийсь час залишити під моїм наглядом. Мені ж довелося дуже довго давати показання, все пояснювати, підписувати усілякі папери і навіть складати фоторобот співмешканця Марини. Поліція мала знайти цього чоловіка, аби дізнатися чи це він наніс якусь шкоду Марині, через що жінка зараз знаходилася у тяжкому стані.

— Тьотя Маша, а якщо мама не повернеться, ви залишитеся з нами назавжди? — допитувався у мене Максим зі сльозами на очах, — Я не хочу в інтернат… Я бачив по телевізору, що там дітям дуже погано… .

Максим дивився на мене такими жалісливими очима, а я ховала погляд, бо навіть не знала, що йому сказати. Звісно, що мені шкода було цих дітей, але я і сама не жила в повному достатку. Все життя я ростила єдину дочку одна, лише нещодавно вона закінчила університет і вийшла заміж. Хоч вона і живе окремо, але скоро у неї з’являться діти і з цим потрібно буде допомагати. Це я і пояснила слідчому, який запропонував оформити опіку над дітьми, коли приніс новину про те, що Марина померла.

— Маріє Сергіївно, зрозумійте, держава мусить вам допомогти у цій справі. Ви будете отримувати кошти на кожну дитину. Їх зараз платять немало, впораєтесь.

Але я все одно боялась, мені необхідно було порадитися з дочкою. В той вечір я подзвонила до неї і розповіла про те, що трапилося.

— Мамо, вирішуй сама. Але я б на твоєму місці погодилась би, адже знаючи тебе, якщо ти вчиниш по-іншому, то замучиш себе докорами совісті за те, що вчинила неправильно.

— Ну тоді приїжджай знайомитися з новими родичами. Максим і Оля тепер наша родина.

Отак діти залишилися у мене. Коштів, що виділяє держава на дітей, нам вистачає на те, щоб жити пристойно. Та й жити стало цікавіше з цими дітлахами! Я відчула себе молодшою з ними, і ніби повернулася у той час, коли моя власна дочка була такою ж маленькою.

Оцініть статтю
Джерело
“Мамо, ми замерзли. Відчини нам!”, — плакали сусідські діти