– Мамо, мені ж уже десять років, правда? – раптом спитав Мишко, повернувшись зі школи. – Ну і що ж? …

Мамо, мені ж вже десять років, правда? запитав раптом Миколка, повернувшись додому зі школи.
Ну і що? з подивом подивилася мама на сина.
Як це ну і що? Ти що, забула, що ви з татом мені обіцяли, коли мені виповниться десять?
Обіцяли? Що ж ми обіцяли дозволити?
Дати завести собаку.
Ні! злякано вигукнула мама. Все, що завгодно, тільки не це! Хочеш, купимо тобі електросамокат? Найдорожчий. Лише з умовою, що про собаку ти більше говорити не будеш.
Ось які ви… скривився у образі син. А самі вчите мене слово тримати, а своє не дотримуєте Ну-ну
Син зачинився у своїй кімнаті й не виходив аж до повернення тата з роботи.
Тату, ти памятаєш, що ви з мамою мені обіцяли почав він знову, але батько зупинив його:
Мені вже мама дзвонила, розказала про твоє бажання! Але я не зовсім розумію, навіщо тобі це?
Тату, я ж давно мрію про собаку! Ви ж знаєте!
Знаємо-знаємо! Начитався казок про Малюка і Карлсона й поводишся як дитина. Мало що ми з мамою не мріємо. А ти знаєш, що породисті собаки коштують дуже дорого? Гривні по тринадцять тисяч і більше.
Мені породиста не потрібна, одразу заперечив син. Мені будь-яка підійде, навіть безпородна. Навіть якщо її хтось покинув. Я от нещодавно в інтернеті читав про таких собак, вони такі нещасні.
Ні! перебив його батько. Що значить безпородна? Навіщо нам така? Вона ж негарна! Значить, Миколко, вирішуємо так: я погоджуюсь взяти додому покинуту собаку, але тільки якщо це буде породиста й молода.
Обовязково саме така? скривився Миколка.
Так! тато хитро глянув на маму й ледь помітно підморгнув їй. Бо ти ж з нею будеш займатися, тренувати, на виставки водити. А стару собаку вже важко навчити. Тому, якщо знайдеш у нашому місті гарну покинуту породисту молоду собаку, ми з мамою погодимось. Добре?
Гаразд… сумно зітхнув хлопчик. Бо жодного разу він не зустрічав на вулиці покинутих породистих собак. Але надія вмирає останньою, і він вирішив спробувати.
У неділю Миколка подзвонив другові Володьці, і після обіду вони взялися за пошуки.
Весь день вони прочесували майже пів Львова, але жодної покинутої породистої собаки не знайшли. Хоч і гарних собак у місті гуляло багато, всі вони були з господарями, на повідках.
Та досить вже, сказав стомлений Миколка. Я так і думав, що нам не вдасться
А може, спробуємо наступної неділі зїздити у притулок для тварин, запропонував Володька. Я читав, що там теж бувають породисті. Треба дізнатись, де той притулок. А зараз хочеться просто посидіти й перепочити.
Хлопці знайшли вільну лавку, сіли і почали мріяти, як візьмуть з притулку гарну собаку й разом виховуватимуть її. Трохи помріяли, відпочили й попрямували у свій двір.
Раптом Володько взяв Миколку за рукав і показав рукою.
Миколко, дивись.
Миколка озирнувся й побачив невеличке, бруднувато-біле щеня, яке незграбно йшло тротуаром.
Дворняжка, впевнено сказав Володька, і засвистів.
Щеня повернуло голову на свист і радісно рвонуло до хлопців. Але, не дійшовши кілька кроків, раптом зупинилося.
Не довіряє людям, зітхнув Володька. Напевно, його хтось налякав.
Миколка теж тихенько посвистів і простягнув руку до щеняти. Воно насторожено тягнулося мордочкою, і коли хлопець підійшов зовсім близько, песик не втік, а тільки хвостиком обережно замахав.
Ходи, Миколко, тривожно сказав Володька. Нащо тобі така собака? Ти ж шукаєш породисту. Породистій можна й гарне імя дати. А цій хіба що Кнопка підійде. Володька відвернувся й пішов геть.
Миколка ще трохи погладив цуценя і, засмучений, поплентався за другом. Якщо чесно, то він би з радістю взяв цю собачку додому
Раптом ззаду щеня пискнуло.
Миколка зупинився. Щеня жалібно заплакало.
Володька теж спинився, глянув на цуценя і прошепотів:
Миколко, йди за мною! Тільки не озирайся! Воно так на тебе дивиться!
Як так?
Наче ти господар, що лишає його. Біжімо.
Володька побіг, а ноги Миколки чомусь не підкорялися. Він стояв, боячись озирнутися. Та коли зібрався бігти, хтось ніжно потягнув його за штанину. Хлопець подивився вниз а там уважні чорні собачі очі.
І тут Миколка, забувши про все на світі, підхопив це цуценя на руки й притис до себе. Він уже вирішив: якщо мама з татом не погодяться прихистити щеня, він утече з дому разом із ним.
Але, як виявилося, у батьків теж було добре серце Тому наступного дня, коли Миколка повернувся зі школи, його чекали не лише мама з татом, а й вимита, білосніжна, весела Кнопка.