**Матір для Софійки**
Павлусю, йдемо їсти, лагідно сказала няня Оксана.
Ні, відповів він і втупився у вікно. Ні.
Павлику, ходімо.
Нііі! закричав, затопав худими ніжками в коричневих колготах. Ні, мама там!
Мама прийде пізніше, ходім.
Що тут коїться? Оксан Миколаївно, ви що тут розвели? Марш до столу!
Люта тітка схопила Павлика за комір і потягла до столу, запихаючи йому в рот сірі, холодні макарони. Хлопчик вив і виривався, а вона пихала далі.
Жри, дрантя, жри!
Решта дітей швидко застукали ложками по алюмінієвим мискам.
Навіщо ви так, Олено Демидівно? Вони ж діти! ледь стримуючи сльози, прошепотіла няня Оксана.
Діти? виплюнула зла тітка. Які діти? Це майбутні злочинці, як і їхні мамця злодійки, вбивці!
Мааамооо! верещав Павлик, зімявшись на підлозі, почервонівши й закриваючи очі. До мами хооочу!
Та замовкни, малий покидьку!
Що за галас? почувся голос ще однієї сердитої жінки, і навіть Павлик притих. Що тут?
От цей бунтує, їсти не хоче.
Чий?
Софійчиної.
А, цієї божевільної? Виведіть його, мати прийшла.
Павлик скрикнув і кинувся вперед, впершись у рідні, гострі коліна.
Мамо, мамо…
Мати сіла просто на підлогу, цілуючи синове худеньке тіло, обіймаючи його тонкими, як гілочки, руками. Шептала лише їм двом зрозумілі слова.
Ой, не можу дивитися! плакала стара няня, баба Галя, яка бачила на своєму віку стільки, що й на десяток романів вистачило б. Чи я старію? Дивіться, як він її любить А вона?
Хоч і шальна, хоч і божевільна, але іншим матерям у неї вчитися треба. Ледве з землі виповзла, а любить його так, що аж тремтить.
Пф, любить Вона режим помякшити любить. Скоро цього заберуть вона ще одного принесе, знаю я їх!
Зла ти, Оленко.
А що не так сказала, тіто Галю? Знайде кому підставитися знову пільги отримає.
Та ж ти жінка, як так можна?
В неї дітей нема, їй не зрозуміти, зауважив хтось із персоналу.
Ну й що? Ось у Оксани теж нікого нема, а душу не втратила. Вибач, Оксанко.
Та годі вам, блаженні знайшлися! А я все ж думаю їй все одно, скільки і від кого народжувати. Ось ви всі святешенькі!
Поки тут вона й любить його. А скоро хлопцю три роки виповниться де ж її клопіт, щоб не до дитбудинку віддали, а родичі забрали? Ось і не потрібний він їй. Розвели тут соплі
Оксана йшла після зміни й думала над словами Олени. Невже та права? Грубо сказала, та правду?
Привязалась чомусь Оксана до хлопця. Дуже їй подобався Павлик і його мати, яснПавлик, Софійка та Оксана разом пішли додому, де їх чекали теплий вечір, сміх і спокій, який вони нарешті знайшли.
