Мамо, чому ти мене не запросила на свої іменини? Вона стиснула телефон так, що кісточки забіліли. Ти ж знаєш мати зітхнула. Як ти пішла з родини батько досі не може тобі пробачити. А Тарас ну, він завжди тримав сторону Марічки, яка теж тебе недолюблює.
Оксана стояла перед дзеркалом, підводячи очі. Рідкісний вечір без дітей подруги вмовили вийти, відволіктися. Розлучення ще не було офіційним, але жити з чоловіком під одним дахом вона більше не мала сили.
Ти сама руйнуєш родину, казав батько.
Ти завжди ускладнюєш життя, підтверджував брат.
Вона давно перестала щось пояснювати. Навіщо? Чоловіча солідарність все одно не дозволила їм стати на її бік.
А ось від мами було найболючіше чути, що ідеалів не існує, ти мрійниця. Ніхто не розумів, чого їй не вистачає. А значить проблема в ній самій.
Задзвонив телефон. У трубці радісно кричала Соломія:
Ти готова? Таксі вже чекає!
Так, виходжу.
Діти вже спали бабуся погодилася посидіти з ними. Та не мати вона свідомо покарала Оксану за рішення розлучитися, а свекруха, яка, здавалося, єдина з родини її не засуджувала.
Ви впевнені, що впораєтеся? Запитала Оксана вже біля дверей. Дзвоніть, якщо щось буде.
Та йди вже! Жінка махнула рукою. Вони ж не немовлята. Тобі хоч іноді треба розслабитися.
Вона кивнула, але в грудях щось стиснулося. Іноді. А вона вже чотири роки не була ніде, окрім дитячих свят і батьківських зборів.
Клуб був шумний, модний. Оксана навіть трохи хвилювалася так давно не виходила, не танцювала, не почувала себе просто жінкою, а не матірю, дружиною чи невдахою, яка зруйнувала «нормальну сімю».
Музика заглушала думки. Яскраві спалахи світла, сміх, тіснява, запах пива та парфумів.
О, нарешті! Соломія схопила її за руку. Ми вже почали без тебе!
Оксана посміхнулася та випила перший келих залпом. Боже, як же давно.
Танцюємо?
Трохи пізніше, я
І тоді вона побачила.
За довгим столом у центрі зали її брат Тарас, його дружина Марічка в блискучій сукні, батько з келихом шампанського, тітка Галя, дядько Петро Вся її родина.
Що голос зник.
Соломія помітила її погляд, обернулася:
О, дивись, це ж твої? Який збіг!
Збіг?
І раптом прозріння. Середа. День народження матері.
Мамо, твій день народження ж у середу? Запитувала вона у вихідні. Ми ж завжди святкували у суботу. Цього року теж так?
Мати уникала її погляду.
Ой, яка там субота, чи варто щоразу гучно святкувати? Цього разу не вийде, Оксанко, справи
Справи? Так. Справи це зібратися всім разом без Оксани. Відзначити свято. Вона зайва. Та, хто все псує.
Ти в порядку? Соломія нахмурилася.
Вона повільно відступила.
Так мені треба додому.
Що?! Ти ж тільки прийшла!
Але Оксана вже йшла до виходу, серце билося, в очах стояли сльози. Ніхто з родичів її не помітив.
У таксі вона втупилася у вікно й нарешті дозволила собі заплакати. Тихо. Вони не хотіли її бачити. І, схоже, ніколи не хотіли.
Таксі зупинилося біля будинку, але виходити не хотілося. Всередині все горіло від образи, сорому, від цього вічного питання: чому? Що зі мною не так?
Не встигла зачинити двері, як задзвонив телефон. Повідомлення від брата: «Привіт. У мами сьогодні день народження. Ти привітала?»
Вона сіла на лавку біля підїзду, набрала у відповідь:
Я була там. Ви мене не помітили. Заплющила очі. Зітхнула. Видалила повідомлення.
Телефон знову завібрував. Мама.
Алло? Голос здригнувся.
У тебе все гаразд? Мати шепотіла, ніби боялася, що її почують. Тарас сказав, ти не відповідаєш
Я була у клубі.
Пауза.
У якому клубі?
У тому, де ви всі зараз.
Тиша. Потім шум, ніби мама прикрила трубку рукою.
Ти ти нас бачила?
Так.
Ще пауза. Довга.
Мамо чому? Вона стиснула телефон так, що пальці заніміли.
Ти ж знаєш мати зітхнула. Як ти пішла з родини батько не може тобі пробачити. А Тарас ну, він завжди був за Марічкою, яка тебе недолюблює.
А ти?
Мовчання.
Відповідь була очевидною.
Вдома діти спали. Свекруха, побачивши її обличчя, нічого не спитала просто налила чаю з лимоном:
Пий. Ти вся тремтиш.
Оксана взяла чашку й раптом розплакалася, як дитина:
Вони були у клубі. Влаштували свято. Без мене. Навмисно. Не хочуть мене бачити.
Свекруха стиснула її руку:
Прикро. Поплач, стане легше. А потім запитай себе чи варто бути серед таких людей? Чи
