Мамо, знову той волоцюга до тебе прийшов! донька зневажливо скривила обличчя.
Ніякий він не волоцюга! У нього є кімната. Просто нещасна людина.
З цими словами мати вибігла на сходову клітку й, привітно посміхаючись, почала запрошувати гостя до хати. Той відмовлявся та, ніяково, попросив позичити грошей. Вона принесла потрібну суму й кілька бутербродів у целофановому пакетику:
На! Візьми, поїж.
Він усміхнувся ротом із вибитими передніми зубами й, обіцяючи повернути гроші за тиждень, вийшов на вулицю, де його чекали такі самі неохайні й занедбані люди.
Навіщо ти прихищаєш цього волоцюгу! спитала донька, навмисно наголошуючи на останньому слові. Завжди йому даєш гроші, які він ніколи не повертає.
Чому не повертає? Інодиті повертає.
Та годі тобі! Було раз чи два. До речі, чому у нього таке дивне прізвисько «Тримайся!»?
Це його улюблене слово. Усім каже «тримайся!», підбадьорює, якщо в когось життя не складається. А самому от не вдалося. Він же не старий. Алкоголь нікого не прикрашає. Та ще й нещасливе кохання. Безвідповідне. Він мене любить, а я його ні.
Люууубиить?! Тебе?! У вас щось було? донька округлила очі й навіть привстала зі стільця.
Мати хвилину вагалася, розказувати чи ні, але вирішилася.
Ми давно знайомі. Колись у молодості я посварилася зі своїм хлопцем. Опинилася без грошей, сама вночі на іншому кінці міста. Мобільних тоді не було, й дзвонити було нікому. Жила сама. Іду пішки. А що робити? Машини зупиняються, але або не хочуть брати, або нахабно пропонують розплатитися «натурою». Таксисти що з них візьмеш? А тут якраз і Сашко проїжджав. Він тоді теж на таксі працював:
Дівчино! Не підкажете, де тут поруч Пальма-де-Мальорка має бути?
Я не зрозуміла, що він жартує, і пояснила, що не знаю. А він сміється:
Сідай, Красуня, поїдемо разом шукати!
Потім я вже дізналася, що це курорт у Іспанії. Ми разом мріяли поїхати туди, де бірюзове небо, синє море та смарагдові гори. Та на своє лихо він познайомив мене зі своїм другом. Я його побачила і пропала! Як же я його любила! Дурна!
Незабаром ми одружилися, а Сашко, як це буває, став свідком і родинним другом. Мій перший чоловік виявився бабійником. Намучилася я з ним, доки не зрозуміла не чоловік, а покидьок. Завагітніла я через рік. Контрацепцію тоді не рекламували, а в СРСР сексу взагалі не існувало. Зате були аборти. Мій «милий» тоді умовив мене на цю гидоту. І звідки в нього така красномовність взялася?
Я погодилася, а даремно. Ох, як я натерпілася! На все життя запамятала. Тоді аборти робили в лікарні на вулиці Шевченка. Конвеєр. Там не тільки вичищали всередині, а й мозок прочищали, позбавляючи будь-якої романтики у стосунках між чоловіком і жінкою. Робили практично без наркозу. Дадуть маску подихнути але яка від неї користь? Біль пекельний! Доповзла до палати, а там такі самі обдурені, нещасні жінки. Сидимо сумні. Туга. Відчуваю, як ненависть до чоловіків у мені закипається.
І пісня в голові крутиться: «Солодку ягоду рвали разом ми, гірку я сама». Ось, думаю, сволоти! Ніяких клопотів! Але тут нянечка входить у палату і, не повіриш, приносить від часників і торт! Величезний торт, кілограм на три, «Полуниця з вершками». Такі торти готували лише на замовлення у кондитерській біля ресторану «Калина». Я сиджу вся в квітах, уплітаю торт, знову плачу, але тепер від щастя. Любить! Памятає! Рідний мій!
А на коробці торта лише два слова друкованими літерами: «Тримайся, Наталко!» Усі мені заздрили. Повернулася додому, сяю від щастя, хоча почувалася жахливо, все боліло! Глянула в очі чоловікові і зрозуміла: це не він, а Сашко про мене турбувався. Отже, я розлучилася. Але й із Сашком у нас не склалося. Він добрий, чесний, порядний, але я його не кохала. Нічого. Пустота. Коли він зрозумів, що я його не люблю і не зможу полюбити, то незабаром зник. Потім я дізналася, що поїхав на заробітки, на Схід. А я зустріла твого батька. Доля знову подарувала мені кохання. Я ж така щаслива!
Сашко повернувся на початку девяностих. Жахливий був час. На вулицях безлад. Бандити знущалися над людьми. А тут моя сестра з Чернігова в гості приїхала. Гарна дівчина. І її бандити у дворі схопили. До машини потягли. Тоді це було звично. Зґвалтують дівчину та й викинуть десь за містом, а то й вбють. Зрозуміло, ніхто не втрутився. Боялися. А тут Сашко сидів у дворі з мужиками, пив самогон. Він уже поступово спивався. Ось він і заступився.
Один із бандитів, здоровенний, ударив його. Сашко впав,
