У мене дві донечки — старша розсудлива, кмітлива, спокійна та щира, а молодша – справжня шибайголова, всюди її багато, все вона знає, постійно в компанії за старшу. Не раз боліло мене серце за молодшу. Ось саме в той момент я вирішила втрутитись та допомогти їй — я так гадала.
Молодша донька була дуже перебірлива та вередлива, але попри це вона була дуже компанійська та з хорошим почуттям гумору. Що не розмова – то відразу сміх або хоча б невеличкий жарт від неї. А, кажуть, що перші діти завжди капризні та егоїстичні в дитячому віці. У мене все виявилось навпаки. Будівлю школи я відвідувала дуже часто завдяки молодшій донці.
Хлопці ще зі шкільного віку звертали увагу на мою Аню. Вона багатьом подобалась. Завжди приносила додому, то маленьких ведмежат, то шоколадки, то квіти. Хлопці бігали за нею, навіть раз посварились найкращі друзі між собою. Я їй ніколи не забороняла зустрічатись з кимось, але тільки застерігала інколи. А вона мені завжди казала, що це все дурниці та жарти, а хлопці – це все заради розваги, бо за ними дуже весело їй було спостерігати. От я і припинила нав’язувати їй свої застереження, бо постійно казала мені, що я її вже дістала цим.
Бувало таке, що кожного разу її забирав з дому інший хлопець. І мене це турбувало скажу вам. Я провела з нею декілька відвертих розмов, але вона не зважала на мої слова, от я і припинила постійно їй говорити про перестороги.
Старша донька була протилежністю Ані. Наталочка допомагала мені з різними домашніми турботами, ніколи не відмахувалася від роботи, була дисциплінована, ніколи нічого не порушувала, також відмінно навчалась та багато читала.
Зараз я розумію, що Ані я багато чого дозволяла, завжди приносила їй те чого вона хотіла, на багато речей я просто закривала очі, а зараз усвідомлення того, що виховання яке я їй мала дати вона не отримала. Коли пoMep батько Наталі та Ані — це стало для мене трагедією. Він пoмep в досить молодому віці, а я залишилась одна з маленькими дітками. Багато працювала, щоб забезпечити дівчаток всім необхідним, адже була за маму і за тата. Для молодшої донечки тато був справжнім авторитетом і мав на неї вплив. Вона його слухала і завжди старалась догодити. На жаль, я на доньку такого впливу немала, як тато. Все що я могла зробити – це виказувати постійні догани в її сторону. Шкода, що раніше не було психологів, оскільки тепер — до яких можна звернутись у скрутному становищі та отримати допомогу, зуміти налагодити стосунки з дітками, знову стати для них подругою, наставником та авторитетом. Звичайно виправдання мені немає, але…
Після закінчення школи моя Наталочка вступила у медичний університет на лікарську справу. Сама старанно готувалась до вступних екзаменів та змогла здобути державне місце. Я дуже раділа за старшу донечку, але паралельно мене переслідував страх стосовно Ані. Вона до навчання була байдужа. Ніякі навчальні предмети не викликали у неї ніякого захоплення, тому оцінки в неї були не найкращі. Навчання в університеті їй не світило, бо грошей щоб оплачувати навчання у мене не було.
Сталось так, що в останніх два роки навчання в школі Аня почала більше часу приділяти навчанню і мене це дуже тішило. Вона вступила у хороший технікум там гарно навчалась, але поведінка її на жаль не змінилася.
Якось Аня приїхала в село, а наш сусід прийшов з армії та влаштував святкування та запросив її також. Вона відразу погодилась, тому що любила такі святкування і знала, що всі будуть звертати увагу на неї. Саме там вона зустріла його – Тараса. Цей хлопець не був з нашого села, він приїжджав з міста час від часу на вихідні та на канікули. Він гостив тут у бабусі з дідусем. Це був єдиний хлопець на тому святкуванні який не звернув уваги на Аню. Донечка моя хлопців з села не вважала достойних її. Тому ніколи з ними не зустрічалась.
Здається, що саме після того святкування Аня почала проявляти знаки уваги до цього хлопця. Вперше в її житті не за нею бігають, а вона за кимось. У неї в шухлядці навіть фотографія його була. Після цього я зрозуміла, що Аня з Тарасом зустрічаються. Проте ніхто з її друзів, знайомих нічого не знали про їхні стосунки.
Чомусь Тарас мені не подобався, не викликав довіри. Близько знайомі з ним ми не були, але поведінка у нього була не найкраща. Його почуття до Ані не викликали у мене відчуття щирості. Мені здалось, що він хоче просто задурити голову наївній дівчині – отримати своє та кинути. До того ж батьки у нього були небідні, а у нас зовсім інше життя, тай статків у нас ніяких немає. Його батьки ніколи б не погодились, щоб їх синочок одружився з бідною селянкою. Тим часом донька проговорилась мені, що вони збираються одружитись.
Ось одного вечора я вирішила серйозно поговорити з донькою. Їй я сказала, що Тарас – хлопець без серйозних намірів, що він просто хоче її обвести навкруг пальця та покинути, що він просто грається почуттями наївної дівчини, а батьки його все одно не дозволять їм бути разом. Пізніше вияснилось, що у Тараса вже була наречена, яка перебувала закордоном.
Для того щоб розірвати стосунки доньки з цим зухвальцем – я змушена була зателефонувати до батьків Тараса. Вони пообіцяли більше його не пускати в село, після того як я з ними поговорила. Доньку втримати я не могла. Не зупинила її навіть новина про наречену – вона сказала, що все знає і як тільки та дівчина повернеться в Україну, то вони розійдуться. Я зaбoрoнилa їздити їй до нього, але вона як завжди мене не слухала. Але якось Аня приїхала дуже сумна – і я зрозуміла, що певний вплив зробили батьки на Тараса.
Я дуже раділа, що ці стосунки припинились, але моя донька все більше закривалася в собі. Її веселі жарти та сміх я більше не чула, весь час вона проводила в домі, більше ніякі гуляння та компанії її не цікавили. Увесь час в Аню був закоханий наш сусід Сергій, от я і вирішила звести їх двох. Він завжди казав, що буде чекати на Аню та дотримав свого слова. Поки Ані не було він часто заходив до мене та допомагав по господарству, їздив до доньки. Так і зав’язалися у них стосунки.
Та після того як Аня вийшла заміж за Сергія життєрадісність до неї так і не повернулась. Вона шукала втіхи в інших чоловіків та іноді, навіть випивала. Сергій був добрим та турботливим чоловіком, все терпів, а особливо після народження сина. Аня дуже любила синочка. Він для неї був всім, але на всіх інших вона уваги не звертала.
Коли Сергій вже не зміг це все терпіти, то онука та доньку я забрала до себе, щоб хоч якось навести доньку на правильний шлях. Я почала дуже часто ходити до церкви та проводити весь час в молитві. Молилася за всіх: за донечку, онука, зятя і Тараса. Просила в Бога прощення та доброї долі для доньки, бо винна у всьому я! Я зруйнувала їхні стосунки, я розбила серце доньці та зруйнувала їй життя. Тільки через 8 років я покаялась у цьому. Зрозуміла, що даремно я вплуталась у долю, вирішила, що знаю як буде краще. Даремно я їх розлучила – Аня так і не змогла нікого покохати.
Якось на Великдень я зустріла Тараса в церкві та попросила в нього найщиріші вибачення за свій вчинок. Він сказав, що вибачає мені все, питався за Аню. Йому я все розказала, а він побажав мені щастя та удачі, а донечці – зуміти змінити життя в правильну сторону.
Після цієї зустрічі моя Аня почала змінюватись. Почала посміхатись, вирішила шукати роботу в місті, яку відразу і знайшла, а увесь вільний час проводила зі своїм синочком. Тільки-от з Сергієм так і стосунки не налагодились, але я вірю, що у неї все попереду і чекає її щасливе майбутнє.
