Ну і день сьогодні видався! Ввечері, сидячи на кухні, записав би то в щоденник.
«– Та не може бути! Нізащо не повірю! – кричала Даринка, розмахувала руками. – Як можна було так вчинити, мамо?
– Даринко, заспокойся, будь ласка, – Марія Олексіївна спробувала взяти доньку за руку, але та відсмикнулася. – Давай поговоримо як дорослі.
– Як дорослі? – голос у Даринки перейшов майже на виск. – Після того, що ти наробила? Ти розумієш, тепер я на весь Львів посміховисько?!
– Не перебільшуй. Якому Львівові? Ми ж у спальному районі.
– Мамо! – Даринка схопилася за голову. – Ти спеціально така неуц, чи справді не розумієш?
Марія Олексіївна важко опустилася на диван. У свої шістдесят три вона ще вважала себе жвавою та повною сил, щоб влаштовувати життя дорослої доньки. Але зараз уперше за довгий час відчула себе старою й втомленою.
– Я ж просто хотіла допомогти, – тихо сказала вона. – Ти ж сидиш сама, нікуди не виходиш. Після розлучення взагалі замкнулася.
– Це моє життя! – вибухнула Даринка. – Моє! Я доросла жінка, мені сорок два!
– Саме тому й турбуюся. Час іде, а ти…
– А я що? Нікому не потрібна? Недолуга, чи що?
Марія Олексіївна похитала головою.
– Красуня моя, розумниця. Просто занадто горда стала. Чоловіки бояться підійти.
Даринка пройшлася по кімнаті, нервово крутячи пояс халата. Ранкове сонце заливало маленьку вітальню золотом, але в квартирі стояла напруга, немов перед грозаю.
– Мам, ну як можна було дати оголошення у газету? – втомлено промовила Даринка. – Та ще й таке…
– А що там такого? – образилася Марія Олексіївна. – Звичайні слова.
– Звичайні? – Даринка дістала з кишені згорнуту газету. – Слухай уважно: «Знайомлю гарну, господарську доньку 42 років з порядним чоловіком для серйозних стосунків. Працює бухгалтеркою, не п’є, не палить, любить готувати. Звертатися за телефоном до мами». До мами, малята!
– Ну і що тут такого? – не розуміла Марія Олексіївна.
– Що «такого»?! Ну я ж не товар на ринку! І чому звертатися до тебе, а не до мене?!
– Бо ти б нікого не обрала. Знайшла б тисячу причин, чому не підходить.
Даринка сіла в крісло навпроти матері й закрила обличчя руками.
– Мам, мені дзвонять з ранку до ночі. Уявляєш? Вчора якийсь дідусь за сімдесят питав, чи вмію варити борщ і чи готова переїхати до нього в село до двох корів.
– Ну, відразу видно – не варіант, – махнула рукою Марія Олексіївна. – А інші як?
– Які інші?! – обурено скрикнула донька. – Мам, це ж принизливо! Ніби я сама не можу знайти чоловіка.
– А можеш?
Питання було тихе, але потрапило в саме серце. Даринка замовкла, усвідомлюючи, що мати має рацію. Після розлучення з Олегом минуло вже п’ять років, а вона так і не зустріла нікого, хто б її зацікавив.
– Це не означає, що треба шукати через газету, як у дев’яностих, – проворкотала вона.
– А як інакше? Через інтернет? Та ти ж у ньому нічого не тямиш.
– Навчилася б.
– Так, як навчилася за п’ять років.
Марія Олексіївна підвелася й пішла на кухню.
– Чай будеш? – гукнула вона. – Чи може валер’янки краще?
– Мам, не глузуй, – Даринка пішла слідом.
На кухні пахло свіжою випічкою. Марія Олексіївна завжди пекла, коли нервувала. Сьогодні на столі стояли пироги з вишнями, сирники й печиво.
– Знову всю ніч пекла? – спитала Даринка, мимоволі посміхнувшись.
– Не спалося, – зізналася мати. – Думала, як із тобою розмову вести.
– Треба було раніше думати, перед тим як оголошення давати.
Марія Олексіївна поставила чайник і дістала дві чашки.
– Даринко, ну подумай сама. Ти працюєш у жіночому колективі, чоловіків там нуль. Вдома сидиш із книжками чи серіалами. У магазин ходиш у спортивних штанях, наче на тренування.
– Я ж нормально виглядаю!
– Для вдома – так. А для чоловіків? Коли востаннє сукню надягала?
Даринка задумалася. Справді, після розлучення вона ніби забула про свою жіночність. Джинси, светри, кросівки – ось і весь гардероб.
– Це не причина оголошення давати, – уперто повторила вона.
– А яка причина? Сидіти й чекати, доки принц на білому коні сам у двері постукає?
Чайник закипів. Марія Олексіївна заварила чай і поставила на стіл тарілку з печивом.
– Мам, а скільки всього дзвінків було? – обережно спитала Даринка.
– Багато. Записувала у зошит. Хочеш подивитися?
Мати дістала із шухляди зошит у клітинку. На обкладинці було виведено: «Наречені для Даринки».
– Серйозно? – фыркнула Даринка. – Ніби в п’ятому класі.
– Зате все по порядку. Ось, наприклад, цей Богдан здався пристойним. Сорок вісім, інженер, розлучений, дітей немає. Голос приємний, чемно розмовляє.
Даринка взяла зошит і переглянула кілька сторінок. МаріяІ ось зараз, коли я записую це, усміхаюся, бо виявилося, що мама, як завжди, знала краще — у той вечірі за столиком кав’ярні я побачила не просто чоловіка з оголошення, а свого майбутнього.
