Одного ранку мені зателефонувала моя мама і сказала, що виходить заміж. Звичайно ж я була шокована. Щоб ви розуміли, моїй мамі 67 років, то про який шлюб може йти мова. Спочатку я навіть і не могла зрозуміти, що ж мама таке говорить. Вуха чули, а голова не розуміла. Та все ж таки, це була правда.
Моя мама самотня жінка, адже батько помер приблизно 20 років назад. Я вийшла заміж і живу з чоловіком та дітьми окремо в місті. Батьківську оселю я покинула 23 роки тому. До мами приїжджаю вгості кілька разів на місяць, а також на всі великі свята. Чому на всі, бо чоловікових батьків не стало дуже швидко, тому на всі свята — їдемо до моєї мами.
Мама моя ще добре тримається, незважаючи на свій вік. І по дому все робить, і в полі, і біля худоби ходить. Ми з чоловіком завжди допомагаємо копати город, садити його і звичайно ж збирати урожай. В кінці осені мій чоловік займається дровами. Він їх колить сокирою і акуратно складає під сараєм, щоб мамі було зручно їх до печі носити.
А зараз мама вирішила згадати молодість і привести у дім чоловіка. У мене таке враження, що мама мене зрадила. І мене, і тата…
Ви собі не думайте, за місяць у мами була урочиста церемонія укладення шлюбу у відділі РАЦСу, пізніше гостина у барі. Запрошених було не багато, лише найближча родина. Новим чоловіком мами став її однокласник. За юності у них були стосунки, але пізніше він пішов служити до війська, а мама покохала тата і вийшла заміж. Кілька років тому цей однокласник повернувся у село і почав навідуватися до мами. Так вони і відновили свою дружбу.
Для мене цей цирк з весіллям на схилі літ був дуже обурливим, тому ми з чоловіком і дітьми не поїхали. Проігнорували цю подію. Хіба не могли жити просто так? Потрібно було одразу узаконювати стосунки? Мене не покидала весь час думка про батьківський дім. Батько помер, я виписалася, а мама єдиний власник двоповерхового будинку і великої земельної ділянки.
Мій новоспечений вітчим абсолютно не має жодного майна, має лише двох синів і трьох онуків. Тобто претендентів на мамине майно з’явилося дуже багато. Адже після узаконення відносин — він може легко відсудити будинок. Невже моя мама не подумала про це… я завжди думала, що вона розумна і розсудлива жінка… а тут таке…
Так, у нас власне житло. Але ми на нього з чоловіком все життя складали. Він за кордоном більше 10 років працював на різних роботах, лиш би заробити щось. Я вдома з двома дітьми і на двох роботах. Зараз моя дочка з чоловіком живуть у нас. Скоро народиться внук чи внучка. Ми собі планували, що на літо донька переїде з дитиною в село до моєї мами. Тут і повітря свіже, і продукти натуральні, та й мама б бавила правнука. А з огляду на останні події — це просто не можливо. У мами ж тепер нове життя, новий чоловік, його діти і внуки…
Після їхнього одруження я не маю бажання спілкуватися з мамою. До неї в село ми не їздимо, майже їй не телефоную. Кілька днів тому до мене почала телефонувати мамина сестра і почала виховувати мене і повчати. Твердить, що моя мама теж жінка і заслуговує на щастя, хоч на старості. А я її не люблю і не можу за неї порадіти. Ех…
А мене вона чомусь не може зрозуміти. А що, якщо мами скоро не стане і на нас впаде проблема щодо догляду за чужим старим дідом?! Про це ж ніхто не подумав. Я звичайно люблю маму, але вона не права. Взагалі не розумію, чим вона керувалася при прийнятті рішення про одруження.
