Все життя ми прожили з дітьми і чоловіком у квартирі на одинадцятому поверсі нашого будинку. І от одного дня ми вирішили придбати собі дачу за містом, звичайно ж тоді, коли накопичимо необхідну для цього суму.
Кілька місяців тому ми таки здійснили свою мрію. Наш будиночок був за дванадцять кілометрів від міста. І з ним була величенька ділянка. На цій землі ми планували посадити яблуневий сад і кілька ягідних кущів.
Наші батьки також все своє життя прожили також на поверхах багатоповерхівки і мріяли про власне подвір’я на вихідні.
Ми з чоловіком зробили ремонт на нашій дачі, замінили вікна і двері, перевезли деякі старі меблі, щоб мати де переночувати. На все це у нас пішло біля трьох місяців.
Коли все було готово – ми запросили наших батьків на новосілля. Їм дуже сподобалося у нас. Вони були у захоплені. Моя мама і свекруха попросили дозволу приїздити сюди на кожні вихідні літом і ми погодилися. Проте, дарма.
Ми ще не встигли присісти до святкового столу, як наші мами вже вирішували де будуть грядки і що саме вони на них посадять.
Грядки? Ви це серйозно? О, ні!
Ми не планували ніяких грядок. Ми ж хотіли лише яблуневий сад посадити і кілька кущів ягідних, але не городину.
Дача у нас не для власних овочів чи картоплі на зиму. Вона у нас для відпочинку, свіжого повітря і міцного сну. Ми планували на вихідних тут смажити шашлики і грати у м’яча із нашими дітьми. А восени збирати плоди із дерев. Але не більше.
Як тепер пояснити мамі і свекрусі, що ми проти їхньої задумки і в такому разі проти, щоб вони сюди приїжджали.
Адже кожна з них почне встановлювати свої правила в нашому домі.
А ми лише хотіли затишне гніздечко, щоб тікати сюди від міської суєти і відпочивати душею і тілом. А не важко працювати у городі.
Ми ж самі його придбали за власні кошти, то чого маємо слухати чи приймати чиїсь думки і ідеї.
Ну от хіба я не права?
