Колись, коли я вперше познайомилася з Олегом, він видався мені чудовим, добрим і уважним чоловіком. Ми закохались одне в одного, і з першого дня нашого знайомства стали нерозлучними. Але з часом я почала помічати деякі риси в його поведінці, які мені не дуже подобалися.
Мамин синок — це не просто фраза, яку можна застосовувати для жартів. У моєму випадку це стало реальністю. Олег дійсно був надзвичайно приязним і залежним від своєї матері. Він про все звітував їй, про кожен крок, кожне рішення, навіть ті, що стосувалися нас як пари.
На початку я вирішила, що це лише збалансовані стосунки з матір’ю, але з часом стало ясно, що він приділяв їй велику увагу. У мене поставала картина, в якій я все менше відчувала себе його дружиною, а все більше — прислужницею в планах його мами.
Це почало тиснути на наші стосунки. Відчуття залежності та непорозуміння росли, і замість спільних мрій та цілей у нашому житті з’явилися нерозділені плани, схожі на ті, що вимагають одностороннього компромісу. Вже не було слова «ми», були лише «вона» і «я», а я почувалася відкинутою.
Я втомилася від такого життя, де на першому місці стоїть не моя любов, а материнська домінантність. Я хотіла відчувати рівноправність і розуміння у нашому стосунках, але вона заважала нам бути щасливими разом. З кожним днем мені ставало все складніше змиритися з такою реальністю. У мене складалося враження, що я вийшла заміж за матір свого чоловіка.
Я вирішила відкрито поговорити з Олегом про наші проблеми. Я пояснила, що важливо віддавати увагу не лише матері, а й дружині, і що рівновага між цими відносинами є ключем до здорових стосунків. Я прагнула, щоб він зрозумів, наскільки важливо будувати наші стосунки на взаєморозумінні та взаємній підтримці.
Ця розмова була важкою, але вона допомогла нам зрозуміти один одного краще, мені так здалося. Олег був здивований тим, що його поведінка викликала такі почуття у мене. він вважав, що такі стосунки нормою. У нього навіть уявлення не було, як можна по-іншому? Адже звик до такого стилю спілкування і до підпорядкування матері ще з дитинства і в свої 26 років так і не міг відчепитися від маминої спідниці. Я була дуже розгублена в цій ситуації.
Олег не був готовий до самостійного життя. Він не бажав щось змінювати, оскільки вважав, що зміни приводять тільки до гіршого. А мене не влаштовувало таке життя, де кожен наш крок перебуває під контролем свекрухи. Хіба це нормально? Зрозуміла, що Олега не змінити без його бажання. Я подала заяву на розлучення. І це вимушений крок. Хапаюся як за соломинку, що може це заставить Олега задуматися і він почне жити власним життям. Моя умова — переїзд у мою однокімнатну квартиру. Хай буде маленька, але без наглядача.
Чекаю. Сподіваюся, що Олег хоч у такі вирішальні моменти зможе поступити як чоловік.
