Маленька Олеся ніяк не могла збагнути, чому батьки ставляться до неї так холодно. Батько завжди був злий, а мати виконувала свої обовязки наче механічно, наче машина, її більше хвилювало лише те, щоб чоловік не лаявся.
Бабуся по батькові, Ганна Василівна, казала, що тато дуже втомлюється на роботі, мама теж працює, щоб у Олесі нічого не бракувало. Ще й господарство
Але правда розкрилася, коли дівчинці виповнилося вісім, і вона випадково підслухала сварку батьків.
Наталко, знову борщ пересолила! заревів батько. Нічого путнього не вмієш!
Василю, та я ж пробувала був смачний ледь чутно виправдовувалася мати.
У тебе завжди «смачний»! Навіть сина народити не змогла! Усі сміються безсилий я!
Мабуть, ніхто й не сміявся над ним чоловік був суворий, працював далекобійником і бачив багато, але в його голосі було стільки злості, що Олесі стало болісно.
Тепер вона зрозуміла, чому її завжди відправляли до бабусі, коли батько повертався додому він просто не міг дивитися на «не сина».
У Ганни Василівни Олесі було добре. Вони разом готували, шили, вчили уроки Та все одно їй було боляче від батьківської байдужості.
А невдовзі після тієї сварки Василь і Наталка раптом оголосили, що переїжджають у велике місто.
Мовляв, тут вони «застоялися», хочеться чогось нового, може, на новому місці народиться син. Звичайно, це була думка батька, а мати лише мовчки підтакувала.
Але була одна проблема Олесю вони брати з собою не хотіли.
Поживеш із бабусею, а потім ми тебе заберемо, не дивлячись у вічі, пробурмотіла мати.
Я й сама з вами не поїду мені тут краще, гордо відповіла Олеся, хоча в грудях їй стиснулося від болю.
Та й добре! Тут вона залишалася з люблячою бабусею, з друзями, зі знайомими вчителями.
А батьки нехай живуть, як хочуть вона більше не буде за них переживати!
Олесі ледве виповнилося десять, коли у Василя і Наталки нарешті народився син її брат Тарас.
Про це батько урочисто повідомив бабусі та Олесі по відеозвязку за ці роки вони жодного разу не навідали доньку, мати лише іноді телефонувала, а батько «передавав привіти».
Іноді вони пересилали Ганні Василівні гроші, але здебільшого онучка була на її утриманні.
А потім, через рік, мати раптом заявила, що Олеся має переїхати до них. Вона приїхала особисто.
Ну ось, доню, щебетала вона. Тепер будемо жити всі разом. Познайомишся із братиком
Я не хочу їхати, насупилася Олеся. Мені тут добре.
Не впершись! Ти вже велика, маєш допомагати.
Наталко, стримайся! втрутилася Ганна Василівна. Якщо ти хочеш зробити з доньки безкоштовну няньку, я не дозволю!
Це моя дитина, і ми самі вирішимо! огризнулася мати.
Але бабусю не так просто було злякати:
Якщо не замовкнеш, піду в опіку! Позбавлять вас прав сорому не оберетеся!
Вони ще посварилися. Олеся не чула, про що бабуся відправила її до магазину, але мати більше не згадувала про переїзд, а за день зникла.
Наступні десять років батьки не зявлялися. Олеся закінчила школу, вступила до коледжу, а потім, завдяки старому другу бабусі, Олегові Івановичу, влаштувалася бухгалтером у невелику фірму.
Вона зустрічалася з водієм Сергієм, і вони планували весілля, але довелося відкласти Ганни Василівни не стало.
Батько з матірю приїхали на похорон удвох. Тараса залишили вдома
