Містика
Вранці Олеся прокинулася з лихоманкою. За день до того вона була на цвинтарі у Київському районі. Чоловік попросив її прибрати над могилою його бабусі. Поки Станіслав шукав її могилу, Олеся помітила зграю ворон на старій залізній огорожі. Немов відчувши на себе гострий погляд, вона подивилася на металевий пам’ятник. На чорнобілій фотографії була старенька в платку. Раптово Олеся почула суворий чоловічий голос:
Чого так глядиш? Прибери!
Олеся, не розуміючи причину, прибрала чужу могилу. На цьому дивні події не завершились. Коли чоловік знайшов могилу своєї бабусі, йому здалося, що старий пам’ятник замінили на новий білий мармуровий. Фотографія старенької теж змінилася: замість бабусі тепер посміхалася молода жінка.
Я нічого не розумію! здивувався Степан. Хто міг це зробити? Рідних уже немає. Усі тут поховані.
Не знаю, як таке сталося, скривилась Олеся.
***
Руки Валіни боліли нестерпно. Найбільше її турбувало, хто замінив пам’ятник улюбленої бабусі Степана.
Може, це галюцинація чи чаклунство? запитала вона чоловіка.
Звернись до лікаря, порадив Станіслав. А з пам’ятником я сам нічого не зрозумів.
У лікарні у Олі почалася справжня епопея. Хірург призначив уколи в суглоби, від яких вона відмовилась. Рентген нічого не виявив, і виписали рецепт на мазі й знеболювальні. До болю в руках додалися втома й знижений тиск. Валіна відчувала, що в її організмі залишилося вже нічого здорового. Так тривало кілька днів. Лікарі нічого не знайшли, і молода жінка готувалась до смерті. Її сусідка по під’їзду, зайшовши за сіллю, не впізнала Олі:
Дитинко, що сталося? запитала Віра Семеновна. Ти виглядаєш бідно.
Оля розповіла про голос чоловічий з нікуди, який наказав прибрати чужу могилу, і про раптово змінену фотографію бабусі Степана.
Голос, кажеш? Пам’ятник і кішка на фото змінилися? мимлила задумливо старенька. Це, мабуть, власник цвинтаря, змусив тебе взяти чужу хворобу на себе. Можливо, він жалів когось, а можливо, просто гроші брав.
Як так? всхлипнула Оля.
Чорна магія! вигукнула сусідка. В церкву треба.
Церква Олі не допомогла. Вона страждала від нез’ясованої хвороби цілий рік. Роботу залишила. По квартирі ходила з важким кроком. Після Великодня, у день Пам’яті, чоловік запропонував їй відвідати покійних родичів:
Зможеш?
Спробую, відповіла вона.
Ти власник цвинтаря! заплакала тяжкохвора. Прийми мій дар! Не хочу вмирати! У мене діти, чоловік! Забери чужі хвороби назад!
Оля розплакалась голосом. Здавалося, що все склепіння дивиться на крихку, нещасну жінку. У мужських очах на фото промайнула співчутливість.
Гривні забери! прозвучало в її вухах. Іди з Богом! Той, хто тебе викликав, отримає відповідь.
Чому плачеш на чужій могилі? почувся поряд хвилюючий голос Степана. Підемо!
Пам’ятник бабусі чоловіка залишився незмінним. На фотографії знову стояла старенька з сумним виразом.
Оце так! вивкнув зі страху Степан.
Я жити хочу! знову крикнула Валіна. Власнику, захисти мене!
***
Наступного ранку Оля прокинулась абсолютно здорова. У голові крутилося про вчорашній день. Вона підозрювала, хто з родичів приніс зло. Сестра чоловіка, яка не полюбила її з першої зустрічі, незабаром захворіла і померла. Вірувати в це було важко, проте Оля зрозуміла: не варто шукати ворогів у зовнішньому світі, а треба слухати серце і берегти свою душу. Це й стало її найголовнішою мудрістю.
