“Тепер нехай оплачує мені кімнату, в якій живе” — почув Микола від нової дружини.
- Артему було трохи більше чотирнадцяти років, коли ми з Оксаною зійшлись.- почав розповідь сорокарічний Микола. — Вони одразу почали огризатись один до одного, з першої зустрічі. Може, так воно і має бути, хто його знає. Бо чого дорослій жінці відноситись до чужого підлітка як до рідного сина. Та й зайва захопленість мачухою рідко до хорошого приводить. Уся їх взаємодія заключалась лише в короткому обговоренні побутових речей. І в основному, передавала прохання через мене.
Мама Артема зустріла своє кохання, як тільки у хлопчика минув дев’ятий день народження. Вони й до цього жили в орендованому дому, а тут знову довелось шукати. Проте великих проблем з пошуком нового житла не виникло, Микола гарно заробляв, мав заощадження. Швидко знайшлась гарна двокімнатна квартира, в якій кожен мав свою кімнату.
_ Звісно, ми могли переїхати до батьків, вони живуть у трикімнатній великій квартирі. Якось би потіснились. — продовжував Микола. — Та я навіть думати про таке боявся. У моїх батьків один важкий характер на двох. Я один заледве їх витримував, а що про сина говорити. Ще маленьким був, то назавжди запам’ятав як ображались на мене за різні дрібниці, не розмовляти днями зі мною якщо не слухався. А зараз ще гірше стало, в старості завжди недоліки посилюються зі стократною силою. Тому й не розглядали цю можливість. Та й я такий розумний, бо син вже майже дорослий. Якби був ще малям, я б напевне по — іншому заспівав. А зараз він виріс, сам себе обслужити може ще й мені допомогти. Для чого мені ще хтось?
Колишня дружина зрідка передавала сину подарунки, телефонувала на великі свята, а потім і зовсім зникла з його життя. Як і в багатьох схожих історіях. Артем навчався, а Микола заробляв гроші і старався не обмежувати сина в потребах матеріальних.
Пройшло років три після розлучення, і Микола зустрів Оксану. Молодша за нього на два роки, розведена, проте без дітей. ЇЇ колишній чоловік пішов до коханки, коли та завагітніла і вдруге одружився. Оксані він залишив трикімнатну квартиру-студію в престижному районі Києва. Так колишній намагався загладити перед Оксаною свою вину.
Спочатку Микола бачився з Оксаною лише у неї вдома. Потім вони почали виходити в місто. Але до себе додому він не поспішав її приводити. До останнього не вірив, що з цього можуть сформуватись нормальні стосунки. Та й, в принципі, мало задумувався про сімейне життя. Але Оксана почала інколи розмірковувати про “феномен” сімейних вечорів, свят в тісному колі, турботи про найближчих серую людей. Тому Микола наважився, освідчився Оксані. В той же вечір познайомив наречену з сином, а потім всі разом поїхали в подорож до Карпат. Після поїздки вони почати готуватись до церемонії одруження.
- Я одразу зібрав свої речі, Артем свої, і ми переїхали до Оксани. Для чого в новій сім’ї витрачати зайві гроші на оренду, коли власне житло є? — сказав Микола.
Артем оселився в маленькій дитячій кімнаті, у спальній, як заведено, проживали Микола з Оксаною, а третю, найбільшу, залишили для прийому гостей та сімейних посиденьок.
- Ми з самого початку проминули якось розмову про спільні кошти. — здивовано розмірковував чоловік. — Оксана так і продовжувала оплачувати комунальні, а я взявся за провізію, намагався слідкувати за цим. Та й гроші тепер всі тримають на картках, у нас вони і не лежали просто на столі, щоб десь їх разом усі ховати. І заробляємо ми досить добре, можемо собі багато дозволити, тому й ділити порівну якість оплати не було необхідності.
- Якось так повелось, що Оксана як власниця квартири сама займалась усім, що стосувалось таких витрат. Я люблю готувати, тому і взяв на себе таку роль. На відпочинку ми завжди по черзі щось купували, я б сказав на підсвідомому рівні. Ніколи у нас не виникало історій, щоб ми могли перераховувати хто скільки витратив і хто більше грошей дав. Єдине, що одяг або на особисті потреби, кожен витрачав із своєї кишені. А вже на Артема я витрачав самостійно. Як і по цей день…
Та час йшов, син ріс, і в один день став молодим студентом-першокурсником. Сам здав вступні іспити на відмінно, в інституті запропонували стипендію. Правда, ті копійки стипендією важко назвати, але на підручники і нові зошити трішки вистачало. Від рідної матері вже давно не було допомоги, тому Артем так і жив на одній території з батьком та мачухою. Один лиш раз рідна мама передзвонила, коли дізналась про вступ до інституту, і побажала успіхів у дорослому житті. Натякнула, щоб більше її не турбували.
- Та запевнила, що в скрутний час він завжди може до неї звернутись. — Микола аж розсміявся. — Аякже, допоможе вона! Коли він маленький був, то не думала що в скрутній ситуації його лишила, коли пішла. А тут раптом підтримкою стала. Звісно ж, коли вже сам себе може підтримати, то легко бути мамою. А так… Одні балачки. Без неї справлялись тоді, справимось і зараз. В нього батько підтримка завжди був і буде.
Але життя знову підкинуло випробувань. І цього разу несподіванка прийшла від Оксани.
- Ти мене, Коля, вибачай, але далы так не можна. Я бачу, що тобі важко до багатьох речей додумати самому, тому скажу я! — засмучено продовжила Оксана. — Артем вже давно не маленький, он який виріс. І має вже починати самостійне життя. Тому нехай думає: або шукає собі нове житло, або оплачує проживання в моєму. Займає цілу кімнату все-таки. По місту ціни за таке місце декілька тисяч, я ж візьму менше. Ледь не забула, і на їжу теж хай докидає, якщо хоче разом з нами їсти….
Микола розумів почуття дружини. Він їй не рідний син. Може, якби ще малюком зовсім був, коли зустрілись, то і відкрилось би її серце для материнства. А так Артем вже підлітком був, то стосунки й не заладились. Вона просто не сприймала його як дитину.
З іншої сторони, Артем ступив на стежку дорослого життя. І мав би почати самостійно себе забезпечувати.
Але ж Оксана також могла б зрозуміти, що стипендія у нього мізерна, а допомога лише від батька. Та й вибір не великий — або працювати, або вчитись. Микола бачив, що син його досить розумний хлопець, тому хотів, щоб навчання продовжувалось. Тим більше на бюджеті, рідко кому такий шанс випадає. А на роботу вже йти по спеціальності потрібно.
Та й де ж це бачено, щоб з дитини брати гроші за проживання? Чи забирати їх у рідного чоловіка?
Миколі здавалось, що таким чином Оксана намагалась позбавитись від пасинка. Чи то для того, щоб жити лише з чоловіком, чи, може, просто не полюбила його з першого погляду. В таких складних деталях він не міг розібратись, якби не намагався. Та його син це його син, скільки років не минуло.
А, може, й справді вже прийшла пора хлопцеві стати дорослим?
