Закохана пара неквапом пересувається крізь густі зарості височенної трави на околиці невеликого села під Львовом. Вони йдуть, міцно тримаючись за руки, і час від часу перекидаються ласкавими поглядами так дивляться лише ті, чиї серця пойняті справжніми почуттями. У цій безтурботності вони навіть не помічають, як раптом натикаються на дивне видовище.
Дівчина Оксана раптово скрикує й відступає назад. Дмитро миттєво крокує вперед, ніби готуючись захистити її від небезпеки, хоча, по суті, ніхто й не нападає.
У середини трави на землі лежить кінь.
Вірніше, те, що колись було конем. Виглядає тварина майже як живий скелет, обтягнутий тонкою шкірою.
Суха, напружена шкіра щільно огортає випнуті ребра, і здається, ще трохи й кістки прорвуть її, вихопившись назовні. На тілі тварини видніються засохлі кірки, над якими навязливо кружляють мухи.
Зовнішній вигляд коня наганяє відвертий жах та огиду.
Бідолахо… з болем вимовляє Оксана.
На її слова природа, здається, на мить завмирає. Берег залягла тиша.
І зненацька кінське тіло ледь помітно здригається.
У ті ж секунди по парі біжить холодок, і вони обоє кричать від переляку.
Розвернувшись, хлопець і дівчина мчать геть до першої ґрунтової дороги, де тільки й зупиняються, щоб перевести подих.
Поступово паніка відходить, і можна вже хоч якось обміркувати, що ж трапилось.
Воно ж живе… збентежено прошепотіла Оксана.
Живе, а виглядає ніби мертве, похмуро додає Дмитро.
Але ж воно поворухнулося!
Потрібно перевірити ще раз. Може, то не воно рухалося а хтось його доїдає зсередини?
Оксана здригається від цієї думки, але просить Дмитра подивитися.
Він обережно повертається в хащі й швидко переконується: поруч нікого немає, кінь і справді живий.
Коли Дмитро підходить ближче, виснажена тварина слабо повертає голову й ледь чутно фиркає.
Йому важко навіть дихати, але боки ще ледве піднімаються й опускаються. Одна повіка ледь відкривається, але замість звичного блиску око прикрите червонуватою плівкою.
З підвисаючою нижньою губою, нерухомими ногами, тихо здригаються лише вуха то вітер, то слабка реакція.
Кінь наскрізь виснажений.
Здається, він чіпляється за життя з останніх сил, та боротьба ось-ось буде програна.
Дмитро роздивляється навколо, намагаючись зрозуміти, як же тварина тут опинилась. Довколишню траву навіть не примято ніби кінь лежить тут уже давно.
Він відходить до Оксани й переказує їй усе, що побачив.
Яка вже тепер різниця, як вона тут опинилася, розводить руками Оксана. Що ми можемо зробити? Вона ж ледве дихає… Хто з нас розбирається у конях?
Дмитро згадує, що в сусідньому селі Підберізці є стайня там тримають кількох коней, сюди часто приїжджають гарцювати верхи навіть львівяни.
Вдається швидко додзвонитися до власників.
Люди не одразу розуміють плутане пояснення наляканої молоді, але обіцяють приїхати якнайшвидше.
І дійсно, від траси здіймається пил підїжджає бус із причепом для перевезення коней.
Махаючи руками, Оксана з Дмитром показують, куди підїхати.
Водій і ще одна жінка спершу ніяковіють, а коли бачать кінь зблизька жахаються. Навіть думати не доводиться, щоб тварина сама підвелась залишалося лише сподіватися, що вона доживе хоча б до ветеринарної клініки.
Перенести кінь в чотирьох навіть у такому стані виявилось не під силу.
Дмитро мчить своїм провулком кликати сусідів.
Зібравши хлопців, вони акуратно підсовують під коня старий міцний килим, беруться по краях, і спільно підіймають понівечене тління.
Кінь широко розплющує очі, намагаючись ворухнути копитом, та сили геть на нулі.
Це видовище змушує й найміцніших стримувати сльози.
Нарешті кінь переносять у причіп, зачиняють високу дверку, і колеса поволеньки несуть бідолаху дорогою до нової долі.
Біля стайні, вже чекають ветеринар і помічники.
Коня обережно витягують у денник, лікар одразу береться до роботи: огляд, аналізи, інєкції.
Тим часом підїжджає й наряд поліції фіксують випадок жорстокого поводження з твариною, беруть пояснення у ветеринара, власників і всіх, хто допомагав рятувати. Щоправда, одразу попереджають: навряд чи вдасться знайти колишнього господаря й притягнути до відповідальності.
Ветеринар ставить крапельницю, обробляє рани, дає знеболювальні.
Добровольці допомагають перенести коня в самий світлий, теплий денник.
Життя коня висить на волосині. Лікарі не впевнені: чи витягнуть тварину звідти, але руки не опускають.
Найважче те, що кінь майже не їсть і ледве пє воду. Причина гостре шкірне захворювання через паразитичного кліща.
Внаслідок зараження на шкірі зявлялися пухирці, швидко рвалися й ставали щільними кірками; нестерпний свербіж змушував коня роздирати себе, що призвело до повної втрати апетиту. З сильного коня лишилася лише тінь.
Водночас почалося ураження третьої повіки. Око опухло, ймовірність пухлини надто висока, полегшити можна лише хірургічно, коли тварина трохи оклигне.
Із зубами теж сутужно, тягнути не можна лікувати треба негайно.
Так денник перетворюється на польовий шпиталь. Ветеринар приходить щодня, звітуючи про кожен найменший прогрес: обробляє шкіру, виводить кліща, лагодить зуби. Потроху кінь починає їсти спершу через пляшечку, як лоша, поступово набирають сили.
Перші дні він лежав, навіть голову доводилося підтримувати руками. Спочатку кінь лежав у безнадії, ніби чекаючи кінця, та нові господарі не дозволили йому здатися.
Оксана і Дмитро звикли навідувати коня й серед ночі перевіряли крапельницю, слідкували за диханням. Згодом тварина починає пізнавати знайомі голоси, щоразу тягнеться мордою до рук, іноді здригається від енергійних рухів ветеринара.
Зір у неї майже повністю зник, усе доводиться відчувати звуками й дотиками.
Та день за днем ситуація покращується.
Згодом кінь уже перевертається з боку на бік. Починає піднімати голову, підтримує себе у майже вертикальному положенні.
Але найбільша проблема не вирішена кінь не може підвестися на ноги.
Це лякає його, він намагається зігнути ноги, але підтримати себе не виходить. Наче тіло перестало йому належати.
Ветеринар пояснює: після тривалої слабкості мязи зовсім атрофувалися треба довго тренуватися.
Пристрій придумують непростий: зі старої ковдри і ременів збирають підйомник, аби в деннику тримати коня стоячи. Для прогулянок знадобилося восьмеро чоловіків, що допомагали, не рахуючи годин.
Сусіди й друзі відгукнулися на біду: допомагали щовечора, спільно тренуючи улюбленицю.
Спершу ноги коня доводилося підставляти вручну, та з кожним днем зявлялося більше сили, рухи робились упевненішими велика маленька перемога.
Вигляд тварини змінився: ребра вже не так стирчать, шерсть набуває блиску, хоч ще бувають залисини, а рухи обережні.
Минуло декілька місяців тяжкої реабілітації. Згодом ветеринар дозволяє операцію на оці.
Коня завозять у клініку під Львовом, лікар видаляє пухлинні тканини. Після операції очі болять, та вперше кінь бачить навколо знайомі обличчя, денник, і навіть просторий загін.
Тепер головна турбота очні краплі. Хвора стійко витримує всі процедури, ніби розуміє кожне слово доглядальників.
Твориться справжнє диво: кінь не лише одужує, а й здивував всіх надзвичайною кмітливістю й лагідністю, чудово ладнає з іншими мешканцями стайні молодим жеребцем і його матірю.
Тепер від того напівмертвого скелета не залишилося й натяку по тілу переливається жива шерсть, лише кілька лисих місць і обережна хода нагадують про пережите.
Господар спеціально не поспішав починати їзду верхи, але кінь щоразу ледь не форкав від нетерпіння, побачивши сідло.
Якось у сонячний ранок Дмитро виводить її і вперше надягає збрую.
Кінь радісно ірже, вага вершника вже не така страшна. Вони виїжджають на сільську дорогу і роблять разом перше коло по лугу під спів жайворонків.
У цю мить кінь почувається найщасливішим на світі.
Поза болем, страхом, відчаєм поряд люди, що дійсно люблять і дбають.
І тварина нарешті впевнена: її вже ніколи не залишать, що б не трапилось.