Соломия Чумак стояла перед директором школи, тремтячи у руках поім’ятими паперами.
Галино Михайлівно, прошу вас! Не звільняйте мене! У мене двоє діток, іпотека! її голос тремтів. Я виправлюсь, клянусь!
Соломіє Тарасівно, ви підробили диплом. Це серйозний проступок, який…
Я планувала доучитись! Чесно! Мені лишився рік до диплому у педінституті! перебила вчителька початкових класів, сльози скочувались їй по щоках. Дайте шанс!
Директор школи 23 у Дніпрі глянула на молоду жінку зі співчуттям. Соломія працювала вже третій рік, діти її обожнювали, батьки хвалили. Але закон є закон.
Гаразд. Маєте місяць, щоб надати справжній диплом. Інакше…
Дякую! Велике вам дякую! Соломія кинулась до дверей, але на порозі обернулась. А звідки ви дізнались?
З управління освіти прийшла перевірка документів. Випадково виявилась невідповідність.
Вийшовши з кабінету, Соломія ледь не зіткнулась із Ярославом Андрійовичем, вчителем фізкультури. Високий, сивий чоловік років п’ятдесят п’ять підтримав її за лікоть.
Що трапилось, Соломіє Тарасівно? Ви біла як стіна.
Ярославе Андрійовичу, все пропало! скрикнула вона. Мене звільняють!
Та за що ж?
Соломія завагалась. Розповісти правду було соромно. Ярослав Андрійович був принциповою людиною з бездоганною репутацією, працював у школі двадцять років.
Папери не в порядку виявились, промовила вона невиразно.
А що саме не так? Можу допомогти?
Вона підвела на нього заплакані очі. Ярослав Андрійович завжди ставився до неї по-батьківськи, частував солодощами, розпитував про дітей. Після розлучення Соломії так бракувало чоловічої уваги.
Диплом… У мене клопоти з дипломом.
Загубився, чи що?
Так, брехнула Соломія, хапаючись за цю соломинку. Під час переїзду загубився. А дублікат роблять довго, страшна бюрократія.
Ярослав Андрійович задумливо почухав підборіддя.
А ви де воничили? У котрому році закінчили?
У Харківському педагогічному, відповіла Соломія, не кліпнувши оком. Насправді вона відвідала там лише три курси, потім вийшла заміж, народила дітей, і до навчання руки не дійшли.
Знаєте, у мене там знайомий в архіві. Можливо, допоможе прискорити отримання дублікату. Як ви там числились? За чоловіком чи дівочим?
Соломія відчула, як загрузла у трясовині брехні ще глибше.
Дівочим. Соломія Тарасівна Сич.
Гаразд, поговорю із Тарасом Івановичем. Він у нас в інституті архівом опікується. Ми ще зі студентських літ дружимо.
Ярославе Андрійовичу, ви… ви такі добрі до мене, прошепотіла вона. Не знаю, як вас подякувати.
Та годі вам! Ми ж колеги. Треба один одному помагати.
Вдома Соломія металась по кухні, немов загнана звірюка. Семирічний Максим робив уроки, а п’ятирічна Настенька гралась із ляльками.
Мамо, чому ти плачеш біля печі? спитав хлопчик.
Нічого, сину. Просто втомилась.
А тато прийде?
Ні, Максимку. Тато тепер живе окремо, пам’ятаєш?
Соломія глянула на дітей і відчула, як стискається серце. Заради них вона й пішла на підробку диплома. Потрібна була робота, будь-яка робота, щоб оплачували іпотеку. До того ж у школі були пільги та соцпакет.
Наступного дня Ярослав Андрій
І тепер, обійнявши рідного чоловіка, вона відчула, як глибока чесність і довіра стають найміцнішою основою для справжнього щастя та родини.
