Лагідно вмостившись на дивані в кавярні, вона чекала на своє замовлення, насолоджуючись улюбленим капучино та еклером перед робочим днем.
Оксана зручно влаштувалась у кавярні, ковтаючи гарячий капучино. Вона часто заходила сюди, щоб підняти настрій перед роботою. За вікном тихо падав сніг. Напроти сиділи дві дівчини, схоже, подруги.
Слухай, нещодавно натрапила на колишню мого хлопця. Ну правда, ні краси, ні чарівності. Що він у ній знайшов?
Може, вона чудово ліпить вареники? Або в ліжку творить дива? засміялася подруга.
Та годі тобі! Глянь на її фото у Фейсбуці. Обличчям точно не блищить.
Дівчата реготали, а Оксана завмерла. Їй згадалися слова мами, які та колись сказала батькові: «Ну, наша Оксанка не красунія, хоч працьовитістю нехай пишається».
Дорослішаючи, Оксана ретельно доглядала за собою. Але як би не старалась почувалася недостатньо гарною. Мама часто казала: «Тримайся, доню. Якщо не красою, то розумом зваблюй. Вчися, працюй, щоб сама собі залишатись».
У школі соромилась своєї «невиразної» зовнішності та хлопячої фігури. В університеті навчилась стильно одягатися, фарбуватися. Навіть зустрічалася з хлопцем. Але чомусь він дозволяв собі жарти про «плоску дупу» чи «велику ногу». Оксана зрозуміла: навіть якщо вона розумна це ще не означає, що її хтось кохатиме. Змирилась і жила далі.
Випивши каву, побігла на роботу. В обід треба було заскочити до подруги, годувати кота й поливати квіти. Аліна поїхала на два тижні до Єгипту, а її чоловік рідко бував вдома. «Якщо раптом зустрінуться, він на Оксану навіть не подивиться», подумала Аліна й спокійно поїхала у відпустку.
Прийшовши до подруги, Оксана першим ділом насипала їжі сонному коту Барсіку, потім взялася за квіти. У сусідній кімнаті грала музика. Дівчина впізнала мелодію й тихо заспівала: «Світить чужа зірка, знову далеко від дому» Раптом у квартирі стало так добре. Серед квітів. У цій пісні. Вона відчула себе легкою, ніби літала. Не помітила, як почала танцювати, милуючись квітами й собою.
Раптом почулися голоси.
Оксана обернулась два чоловіки. Богдан! Чоловік Аліни. І ще хтось. Обоє виглядали здивованими. «Який сором!» подумала вона.
Оксано, вітаю. Це мій друг Олег. Зайшли за документами. Ти так гарно танцювала, що не могли відвести очей. Вибач, якщо потурбували.
Я мене Аліна попросила
Оксана метнулась до дверей й не помітила кота під ногами. Спіткнулась і впала. Очі потьмарили.
Опритомніла вже в лікарні.
Доброго дня. Як почуваєтесь? Я Віка, ваша сусідка по палаті. У вас легкий струс, але лікар сказав, що все гаразд. Вас відвідували курєр із фруктами та один хлопець із квітами, усміхнулась дівчина.
Дякую, ледь вимовила Оксана.
Обережно підвелась, підійшла до вікна й відкрила пакет. Там були фрукти, сік і улюблені еклери. Мабуть, від Аліни та її чоловіка.
Дістала квіти й побачила записку: «Оксано, вітаю. Такій чарівній дівчині, як ви, не місце в лікарні. Запрошую на виставку квітів. Відмова не приймається. Олег».
Оксана притулила обличчя до білих хризантем, заплющила очі від щастя й кинулась обіймати сусідку по палаті
Краса не завжди має бути яскравою й помітною. Кожна дівчина має свою. Іноді вона тепла й виходить із самого серця.
