Страх стати мачухою: Ліза уникає шлюбу з удовцем.
Мачуха добре бачила, що Олеся не хоче виходити за удовця, і не через його маленьку донечку, не через його вік, а тому, що просто його боїться. Його холодний погляд пронизував аж до серця, і від страху воно починало калатати швидше, ніби намагаючись сховатися від його стріл. Олеся опускала очі долілиць і не піднімала їх довго, а коли піднімала, усі бачили сльози.
Ті сльози котилися, мов лавина, по червоним від сорому щокам. Руки тремтіли, кулачки стискалися, наче хотіли захиститися від мачухи та запропонованого нею жениха. Вовк у шкурі ягняти, проклятий він, вимовив: «Вийду».
От і договорились! До такого дому, за такого чоловіка гріх не піти! Адже з першою дружиною поводився, як із панною: вона була мяка, як глина, слабка, худа, постійно хворіла й кашляла. Він робив три кроки, вона один. Зупинялася й дихала, наче паровоз, а він обнімав і заспокоював, не суперечив, як твій батько, божевільний.
Коли вона завагітніла, майже ніхто не бачив її на ногах. Лежала, а народивши, він сам уночі вставав до дитини, а вона зовсім знесилилася. Так його мати розповідала.
А ти здорова, як ріпа! Він тебе в червоному куточку посадить. Ти ж уміла на все і серпом, і косою, прясти й ткати. Гріх за молодого тебе віддавати у них ще характер не сформувався, дурниць не показав, а цей чоловік відкритий, про нього все відомо. Яке тобі щастя!
Сильну господиню виганятиму, посидимо на вечірці, а удовцеві весілля не потрібно не будемо мертвих танцями дратувати. Скриню збирати наказав не починати каже, у домі всього доволі.
Ярослав одружився з першою дружиною з кохання, знаючи, що Маряна часто хворіла, була слабкою, але мати казала: він гарний чоловік, сильний, йому потрібна жінка, а не дівчинка. Та ніхто його не переконав ні люди, ні власний розум йому потрібна була лише Маряна.
По селу ходили чутки, що вона його причарувала, бо тільки зачарована людина, яка не пожила, вирішить перетворити життя на лікарню, муки й біль. Лікарі казали, що у Маряни слабкі легені будь-яка застуда веде до запалення, до астми, а там хто знає, може, й гірше.
Ярослав вірив, що його любов віджене смерть від дружини, вилікує її, піклуватиметься, і хвороба відступить. Спочатку після весілля все йшло чудово. Щасливі молодята не могли натішитися своїм щастям.
Потім, коли Маряна завагітніла, ніби всередині неї перевернулося слабкість, запаморочення, сонливість зробили її такою немічною, що вона не могла ні прати, ні корову доїти, навіть розчісати свій пишний довгий пліс не могла.
Лікарі казали: це токсикоз, народить окріпне. Ярослав із любовю доглядав дружину без докорів. Його мати вдень і вночі лаяла його за те, що привів у дім не господиню, а проблему. Ярослав захищав дружину, як голодний орел свій гнізд
