Червнева історія
Ця історія почалася з того, що дитячі черевики, які моя знайома Леся сушила на вікні через відсутність балкона, впали вниз.
— Я ж казала, що так колись буде, — буркнула Лесина матір, яка часто приходила посидіти з онукою. — Як ти тепер їх дістанеш? Сотні разів повторювала — нема чого стрибати по калюжах! Сушити ніде, запасного взуття нема!
— Мамо, та це ж червневий дощ! Хіба ж не радість пройтися по воді?
— Цього року червень дуже дощовий.
Леся перехилилася через віконну раму — на дворі світило сонце, і справді, черевики лежали на балконі внизу.
Будинок був новий, жили вони там недовго, і ні Леся, ні мати ніколи не бачили сусіда знизу. Ходили чутки, що там мешкав якийсь старий буржуй.
Мати з дочкою часто скаржилися на архітекторів: «Навіщо тому сусідові балкон, якщо він там ніколи не з’являється? Зробили б його на нашому поверсі! А то сушити ніде!»
— Іди зараз же, подзвони йому. Яночка в чому завтра до садочка піде?
Яночка — кучерява трирічна дівчинка, яку не дуже турбувала відсутність взуття, — намагалася викинути у вікно свого плюшевого зайця. Але бабуся встигла захлопнути раму і погрозила їй пальцем.
Тим часом Леся вже спустилася до сусіда.
— Його немає вдома. Як завжди.
Матір Лесі зітхнула:
— Петрівна з першого під’їзду казала, що він водій автобуса. Спробуй тепер вгадати, коли він вдома. Який у нього графік?
— Пізніше ще спробую, — пробурчала Леся.
Ввечері вона спускалася знову і знову, але сусіда як не було, так і не було. Для Яночки Лесина подруга привезла старі кросівки, з яких вже виріс її син, — на пару днів до садочка підійдуть.
Яночка була дуже незадоволена новим взуттям. Але робити було нічого — і наступного дня, і ще через день Леся з матір’ю спускалися, але сусіда так і не застали.
— Може, він взагалі тут не живе?
— А я бачила в нього вчора вночі, о другій годині, світло горіло, — повідомила Петрівна з першого під’їзду, яка зайшла по сіль і побалакати. — Я за своїм котом, ледарем, ганялася — не хотів додому йти.
— О другій ночі? Ми вже спали, — здивовано відповіла Леся.
— А нащо ви його чекаєте? Напишіть записку, підсуньте під двері. Так, мовляв, і так, у вас наші черевики, принесіть, будь ласка, бо не можемо вас вдома застати.
— Як же нам це в голову не прийшло? Чудова ідея! Не дарма вас старшою по під’їзду обрали!
Так і зробили. Написали записку, Яночка теж долучилася, намалювавши внизу мордочку зайця: «Портрет мого зайчика!». Мати з дочкою урочисто спустилися вниз і підсунули під двері згорнутий аркуш.
У двері подзвонили того ж вечора.
— Сусід!!! — закричали хором Леся та Яночка (бабуся вже встигла поїхати додому, Петрівна теж попрощалася) і побігли відчиняти.
На порозі стояв дуже високий, зовсім не старий, блакитноокий чоловік. На ньому була форма водія автобуса. Він привітався, усміхнувся і подА потім у їхньому житті з’явився ще один дощовий червень, коли Леся вже не сушила черевики на вікні, бо тепер у них був свій балкон, де сміялися діти, а Григорій щоранку пив какао, перед тим як їхати на роботу.
