Щоденник. 18 грудня, Київ
Повертався я сьогодні додому з роботи, а під ногами приємно скрипів свіжий сніг. Чомусь у голові роєм крутилися спогади про дитинство: катання з гірки на портфелі, гучні битви сніжками, смак снігу і льодяників з бурульок золота пора, коли ще все було таким простим
Раптом почув, як хтось плаче. Обернувся на лавці біля підїзду сидить хлопчик у коричневому пальті й сірій шапці, мажучи сльози по щоках.
Підійшов до нього:
Хлопче, ти загубився? Чого сльози котяться?
Я листа загубив Ніс у кишені Дивлюсь, а його вже нема… і ще гіркіше заплакав.
Ну, не засмучуйся, давай разом пошукаємо. Що за лист? Мама просила на пошту віднести?
Та ні Це я писав. Святому Миколаю Мама навіть не знає
Ой, лиха година Але нічого, ще один напишеш!
Але ж він вже не встигне дійти…
Знаєш що, ти бігай додому, бо вже стемніло. А я пошукаю твого листа. Гаразд?
Добре Тільки ви точно надішлете, як знайдете?
Обіцяю! Святому Миколаю кожен лист важливий. А якщо навіть і не знайду, він усе одно почує твоє бажання!
Хлопчина витер обличчя рукавом і побіг додому.
Шкода мені стало малого. Стільки старання, недарма надію клав А сам згадав, як знаходив у дитинстві під подушкою подарунки і щиро вірив, ніби Миколай таки отримав мого листа. Яке то було щастя…
Скоро й мій син Максимко писатиме листи Миколаю, поки маленький лише чотири рочки, ще не вміє…
Продовжив я свою дорогу, пильно вдивляючись під ноги дарма, листа не видно. Ну вже жаль того хлопчини, так вірив у диво.
Та раптом помічаю край паперу, що виглядає з-під снігу. Аж серце підскочило витягую так, це той самий конвертик! Трошки від снігу змок, обережно сховав у сумку.
Дома на кухні дружина моя, Ганна, готувала вечерю, а Максим будував місто з машинками. Я завжди з радістю повертаюсь до своєї родини наш затишок для мене найкращий у світі.
Ганю, лише уяви: йду собі, а на лавці хлопчак, років, напевне, вісім, реве. Листа втратив Святому Миколаю. А я знайшов його. Хочеш подивитись, що він написав?
Я обережно дістаю конверт. Дитячою рукою виведено Святому Миколаю від Остапа Гринюка.
Давай глянемо, що ж там малий просив…
Розгортаю зошитову сторінку й читаю вголос:
«Дорогий Святий Миколаю! Пише тобі Остап Гринюк з вулиці Дружби, 19. Мені девять років, я у третьому класі. Люблю грати у футбол та гуляти із друзями.
Я живу з мамою Лесю та бабусею Оленою. Ми нещодавно переїхали в стару хатинку добрі люди дали нам пожити.
Колись ми жили з татом в іншому місті, але тато багато пив і бив маму. І мене теж. Мама й бабуся це мамина мама тяжко плакали, разом зі мною. Нам було зле, тому втекли й взяли бабусю.
Святий Миколаю, дуже прошу допомогти мамі знайти нову роботу. Вона зараз миє підлоги, але в неї болить спина і не можна нахилятись. Ще прошу для мами нову сукню стара зовсім порвалась. Моя мама висока й струнка, дуже красива!
Для бабусі ліки від болю в колінах. Вона погано ходить, хоч і не стара ще. Бабуся дуже мріє про теплий махровий халат вона мерзне. Вона в нас маленька і худенька.
А я мрію про ялинку з ліхтариками та кольоровими іграшками. Колись ми завжди ставили ялинку, поки тато не напивався і не ламав її
З нетерпінням чекаю тебе, дорогий Миколаю.
Остап Гринюк.»
Коли дочитав, бачу Ганна мало не плаче.
Боже, який ніжний лист Бідолашний хлопчик. Втікли від біди, а тепер ледве зводять кінці з кінцями. Які добрі прохання, рідко зараз діти для сімї щось просять, а для себе хіба що ялинка…
Та ж треба було натерпітись від тата… І ще жінка з свекрухою втекли честь і хвала. Ганно, а як тобі ідея здійснити мрії цього Остапа? Купити все, що просив?
Ганна ледь посміхнулася:
Це було б справжнє диво, Славо Я сама з такої сімї, ти ж знаєш, як це, коли батько заливає очі й на всі боки кричить… Моя мама так і не наважилась піти від тата. А тут жінка мала сміливість.
У нас на фірмі шукають адміністратора можу цій Лесі запропонувати. Зарплата пристойна, спину не треба гнути.
Славо, а якщо позичимо у Світлани костюми Миколая й Снігуроньки і самі прийдемо до цього Остапа? Нехай вірить малий у диво! А я куплю халат бабусі, сукню для мами, ліки, щось солоденьке, іграшки зараз якраз перед святами знижки. Грошей, слава Богу, вистачає. Кому, як не нам, добро робити, Славо?
Я за! Який скарб мати таку добру жінку!
Обняв її щасливий, коли у родині одне до одного серцем.
Наступного дня Ганна придбала гарну, хоч і недорогу, темно-зелену сукню, мякий махровий халат рожевого кольору, ліки для бабусі, коробку цукерок, мандарини, ялинкові іграшки. Я докупив ще недорогий смартфон навряд чи у хлопця такий є.
Попросили у друзів костюми Святого Миколая та Снігуроньки. Купив для Остапа маленьку пухнасту ялинку. Максим того вечора гостював у мами Ганни.
Рано ввечері зібрали подарунки до великого мішка, завантажили ялинку в авто та рушили на вулицю Дружби, до старенького, трохи похиленого будиночка.
Біля воріт світилася лампа. Постукали. Двері відчинила висока світловолоса жінка очевидно, мама Остапа.
Добрий вечір! Тут мешкає Остап Гринюк?
Так, це мій син
Мамо, хто там? почувся голос хлопчика, і Остап вибіг у коридор.
Ой! Святий Миколай…
Вітаю, Остапчику! Я отримав твого листа, і ось ми тут разом із Снігурочкою! Запрошуй у гості!
Мамо, він знайшов мого листа! Той дядько обіцяв і справді надіслав! Прошу! захоплено вигукнув хлопець.
У кімнаті зявилася бабуся, низенька струнка жіночка. Коли хлопець побачив ялинку, очі його засяяли.
Це нам? Яка гарна, пахне Новим роком
Звісно! Кожна дитина заслуговує на свою ялинку. А ось іграшки й гірлянда разом прикрасите. А ще є подарунки, але спершу треба щось розповісти чи заспівати так заведено у Миколая.
Остап знітився, але старався згадати якусь колядку. Я, у ролі Миколая, заговорив басом, ще більше задля ефекту.
Остапчику, я знаю, ти добрий, мамі й бабусі помагаєш, добре навчаєшся. Тож отримуйте подарунки!
Він несміливо розвязав мішок. Першим витягнув коробку із халатом у червоному бантику.
Бабусю, це для тебе! Я ж писав, памятаєш?
Ой, та як же це аж зашарілася бабуся. Вдягла, ідеально по фігурі!
Я дякую, Миколаю і внучці! Вперше в житті маю такий подарунок
Далі Остап приніс мамі сукню, бабусі ліки. Потім витягнув великий пакунок із цукерками й мандаринами, а зверху коробку з телефоном.
Телефон? Це ж мені? спитав з ніби невірою. Ой, дякую, Святий Миколаю! Я знав, ти існуєш! Ти виконав мої мрії!
Зичимо щастя, добра! Ми йдемо. Гарних свят!
Ми з Ганною зібрали порожній мішок і вже було рушили, а мама з бабусею пішли нас провести.
Скажіть, хто ви? Звідки знаєте Остапа?
Я знайшов його листа. З дружиною вирішили виконати бажання хлопця. Прийміть щиро, від душі. Ось ваш лист і моя візитівка: зателефонуйте, нам потрібен адміністратор, ви чудовий кандидат.
Дякую Навіть не знаю, як віддячити. Справжнє диво!
Дорогою додому ми мовчки посміхались. Не існує більшого щастя, ніж бачити на власні очі дитячу віру в диво, щиру радість від турботи і тепла.
Добро як бумеранг, воно завжди повертається. Гроші не головне, важливі добрі справи, які зігрівають душу і дарують справжню радість. Саме цього вечора я зрозумів, що найбільше щастя у житті робити добро іншим.
