Микола з подивом закрив очі, коли ліфт різко зупинився. Зазвичай рутинна поїздка не обіцяла нічого несподіваного, але цього разу доля підкинула йому зустріч, яка змінить його зиму. В кутку стояла жінка у теплій хустці, тримаючи за руку дівчинку років шести. Та, немов пташка, підняла на нього свої великі, як незабудки, очі й раптом розсміялась.
— Ти їдеш до роботи? — безпосередньо запитала вона.
— Соломіє, з незнайомцями треба на «ви», — тихо попередила її мати, вибачливо посміхнувшись до чоловіка.
Микола усміхнувся у відповідь і кивнув.
— Так, їду до офісу.
— А листа Святому Миколаю ти вже написав?
Він розсміявся. У ці казки він не вірив навіть у дитинстві, але заперечувати малечі не став. Дівчинка гордо простягнула йому зім’яту листівку. Він несвідомо поклав її до кишені й, попрощавшись, вийшов на мороз.
Весь день Микола намагався забути цю зустріч — заривався у роботу, гнав від себе спогади про колишню наречену, яка в останній момент відмовилася від весілля. Він переїхав до іншого міста, щоб почати з нуля. Але навіть у новій квартирі тиша не заглушувала болю.
Увечері, блукаючи засніженими вулицями, він раптом згадав про ту листівку. Дістав із кишені, прочитав незграбним дитячим почерком: «Будь завжди щасливим і ніколи не сумуй!» В грудях потеплішало. Він поставив її на полицю — так, щоб бачити щодня.
За кілька днів до Нового року Микола подзвонив господарці квартири, щоб дізнатися, де живе та дівчинка. Ганна Степанівна охоче розповіла — виявилося, мати з дочкою мешкають просто на поверсі вище, а звуть жінку Олеся.
Ввечері він постукав у їхні двері. Олеся здивовано завмерла на порозі.
— Вибачте, — зніяковіло почав він, — я прийшов до Соломії. Справа в тому, що до нашого офісу тимчасово завітав Святий Миколай. Він попросив мене знайти дівчинку на ім’я Соломія і передати йому листа особисто.
Дівчинка миттєво вискочила з-за маминої спини:
— Я ж знала, що він тебе пошле! Зачекай, я зараз!
За хвилину Соломія повернулася з великим конвертом, прикрашеним зірками та серцями. На ньому було написано: «Тільки Святому Миколаю!»
— Мамі не показуйте! А то бажання не збудеться!
— Обіцяю, лист дійде до адресата, — усміхнувся Микола.
Дома він не втримався й розкрив конверт: «Дорогий Святий Миколаю! Мене звати Соломія. Я була гарною дівчинкою. Дуже прошу — принеси мені великого м’якого ведмедика. І… нового тата. Бо в мене нікого немає».
У новорічну ніч Микола знову опинився біля їхніх дверей. Олеся відчинила й застигла — перед нею стояв він, з велетенським рожевим ведмедиком у руках.
— Святий Миколай просив передати це гарній дівчинці Соломії, — проговорив він.
Дівчинка стрибала від щастя, обіймаючи то маму, то Миколу.
Олеся запросила його залишитися на свято. За столом Соломія раптом запитала:
— А як щодо мого другого бажання?
— З другим поки складно… — зніяковів Микола.
— А що ти ще загадала? — обережно поцікавилася Олеся.
— Я попросила Святого Миколая нового тата. Але якщо в нього зараз із татами напруга, може, ти залишишся?
Соломія солодко позіхнула й заснула, пригорнувшись до ведмедика.
А двоє дорослих сиділи мовчазно, схилившись над салатами, червоніючи й усміхаючись. За вікном сніг лягав пухнастою ковдрою, а в квартирі вперше за довгий час було по-справжньому тепло.
