«Ліна – найгірша! Така вже погана, аж жаль її: самотня, без чоловіка й діти дорослі… А на роботі в…

Катерина була недобра.
Дуже недобра, аж навіть шкода її, яка це була недобра Катерина.
Всі намагалися донести жінці, що вона не така, от прямо недобра.
Недобра, а ще й самотня.
Звичайно, чоловіка немає, син уже дорослий, окремо живе.
Катерина одна, нікому не потрібна.
Прийшла в понеділок на роботу всі жваво хваляться: хто в хаті лад наводив, хто прасоли робив, хто на полуниці в селі у мами допомагав.
А Катерина мовчить. А що їй казати? Вона мовчить, ніби проковтнула гудзик. У неї чоловіка нема, дитина не дитина вже, виросла. То й мовчить.
Сьогодні раніше попросилася додому, всі знають, що раз чи двічі на місяць вона йде раніше.
Качають головами, осудливо шепочуться: куди ж, мовляв, чеше, на побачення з коханцями.
Всі впевнені у Катерини тих коханців сила-силенна, бо вона ж «недобра».
Катерина дуже недобра.
Вони ж, оті жінки, порядні усі по хатах, по турботах, по дітей різних.
А Катерина погана.
Катю, каже мама, ну що ж ти в мене така?
Яка, мамо?
Та невлаштована, біда вже з тобою, хоч би якогось чоловічка завела, йой, доню.
Ще не пізно й другу дитину народити нині всі після сорока діток мають.
Мамо, навіщо мені чоловіченька? Нащо мені ще одна дитина від когось стороннього? Син у мене є, Ярикові й так хватає мене з головою…
А чоловіченько що робити з ним мені? А от друг у мене є, Олег.
Катю! в голосі мами тремтіння, Олег не твій чоловік!
Як це не мій? Дуже навіть мій, сміється Катерина. Запрошує мене раз на тиждень на каву чи в кіно, дарує подарунки, на море мене возить а гудок мені не свердлить, до себе на город сапати не відправляє, під труси-майки не підсовує, на вечерю не верещить, проблем своїх на мене не відсипає, на дивані мені місця не заминає.
Справжній рай.
Справжній то рай, а все те дістається його нещасній жінці.
Ти ж не хочеш, щоб усе те діставалося мені?
Ні, мамо, прости мені вже за сорок, я двічі (так, два рази, ти не забула?) була заміжня, і бігла від того щастя, аж гепала капцями.
Перший мій чоловік, батько Ярика, гонорарно виловлений за твоєю порадою, бо ж старший, мудріший, поважає, любить, надійний і з гаманцем.
Пять років, мамо, цілих пять я, як у клітці, хропіла. Вчитись зась, з подругами тепер не гуляти, Яриком теж не сильно займатись бо молоденька, не так щось зроблю.
А зате в золоті, як належить.
Виводив раз на місяць, як ляльку показати, мовляв: ось яка в мене жінка, на розум.
Сам із «ляльками» іншими не гидував.
Коли подала на розлучення дякувати бабусі, вона мені допомогла він усе забирав назад, навіть білизну…
Удруге я вже заміж від любові вискочила, тоді й училася, й працювала, памятаєш, мамо? Вдень книжки, ввечері робота, щоб не бути вам на шиї
Катю! ображено зітхає мама, Ну коли я тобі натякала на щось таке? Я ж власної дитини й онука навіть кусня хліба не пошкодувала.
Ти ні, мамо Але ж не ти одна.
Он ще ж був батько… і брат, Віталій, вічний наш господар дому на роботу, мов ті дива озимі, не поспішав, бо ж є мама.
Ти дві роботи піднімала, як білка в колесі, та ще й додому зганяла бо пташенята чекають; один на дивані, один у компютері.
Готуєш, прибираєш, стираєш…
От я й заміж вдруге вже з великою любовю, бо без неї я жила.
І що від того?
Та нічого! Стало ще важче: була Катерина стала Катя-всім-винна.
Коханий на дивані, Катя бігом на роботу, з роботи Ярика з садка, в магазин, бо автівка? Для чого чоловікові потрібніше; він же не їздитиме трамваєм, як якийсь невдаха. А я як усі жінки: що, втомилась? А вечеря?
Приготувала, накрила, погладила, нагодувала ще й поблажити, щоб, боронь Боже, не пішов наліво.
Грошей не стане? Ви думали мені на сина не стане, якби він рідний був, ото, може би і ворухнувся; а так вибач.
Що, не дам грошей на ремонт його авто? Моя ж! А ми родина…
Порівняла скільки ти заробляєш і скільки я, нічого не роблячи. Тобі просто пощастило…
Що, йду? Та й іди, з дитиною нікому не треба, ха-ха…
Отака, мамо, моя сімейна історія: була із багатим, була з біднішим різниці ніякої.
Всім добре, а мені так-сяк.
Катю, всі так живуть…
А я не хочу, мамо.
Як ти суботу провела?
Та що, Віталій із Людою Оксанку й Павлика до нас підкинули я гуляла, млинці пекла, пилюку протирала, пилососила, підлогу мила, прала, надвечір годувала батька, ще й прасувала спати лягла аж під першу. Зранку діти просять бабусю, млинців! От печи… Потім іще курка, салати, піца нагодувала всіх, поприбирала та лягла додому сили вже не було.
Мамо, а ти памятаєш, як з Яриком сиділа? Я не пригадую, щоб я дитину на тебе скидала й дременула до приятельок.
Ти все сама, а ці тут… язика не знайдеш…
Хочеш, я тобі розповім, як минули мої вихідні? У пятницю зателефонував Ярик можна, мовляв, я Тімка лишу, бо з Мариною їдуть у Карпати.
Тімко кіт Маринин, як ти, мамо, не знаєш, бо все з Віталієм та дітьми. Привезли мені піцу і ката.
Я наїлась тієї піци й завалилась на серіали! Бо зранку не треба вставати, як заведена.
Встала, пару речей кинула в пральну машину, Тімка погодувала, каву зварила, подзвонила тобі хотіла запросити до музею або просто прогулятись.
Трубку підняв тато ти все мила щось, а він каже мені: нероба! Мама, мовляв, вкалює, а я по виставках. Я вже ображатись хотіла, та нема сенсу тато завжди правий.
Я сходила в музей твого улюбленого художника виставка! Потім у кавярню, у книгарню, про кота згадала, поїхала додому той спить, як віл у сіні.
Вже йти нікуди не хотілось диван, серіал. В неділю спали з Тімком до одинадцяти, думала тебе кликати покататися на прогулянковому катері, але Маша відповіла з повним ротом, що ти зайнята напевно, мила посуд.
Увечері зателефонував Олег запросив у ресторан. Пішла, і що, відмовлятись? Я вільна жінка не питаю в нього про дружину не говоримо ми про це. Він не напрягає мене своїми бідами, я його теж. Гарний вечір зранку на роботу відпочила й оновлена.
Я пробувала зустрічатись із неодруженими…
Темрява. Чіпляються або хлопчики, що шукають маму, або травмовані життям, із колишніми, дітьми, всі такі розлучені. Один прямо заявив: «Ти жінка ти повинна любити і моїх дітей, це твоя природа!» А ще він утримує своїх, колишню бо вона ж мати його дітей, а рештки зарплати на своє хобі, він же рибак.
«Я тебе будем балувати рибою!» сказав він.
«Чи допомагатимеш моїй дитині?» питаю.
Образився: «А що, у Ярика є тато нехай і допомагає».
Справедливо? Напевно, тому і був посланий, бо в Ярика ще й мама є я.
Тепер я недобра, егоїстка, підступна, хитра потвора, яка мріяла привісити свого малюка на шию бідному чоловікові й жити собі як пані
Тому, мамо, у мене є Олег.
Так, мамо, я недобра в їхніх очах, та соромно мені абсолютно не.
Боляче й сумно мені тільки за тебе, тому й намагаюся витягнути тебе з цієї колиски турбот, як сьогодні збрехала тобі й татові, що потрібна допомога по місту.
Мамо, в мене все добре. А тепер підемо з тобою у місто будемо гуляти, чай пити, ти подивишся на людей, відпочинеш, проведеш час для себе, разом зі мною, твоєю дочкою.
З глузду зїхала? А тато?
А що тато? Він хворий?
Ні, але ж обід
Та не вірю я, що в тебе обід не готовий!
Його треба підігріти… і взагалі, Віталій…
Мамо! Не доводь мене. Я ж і так для вас погана. Дозволь бути хоч для себе гарною, пішли порелаксуємо… дуже тебе прошу…
В понеділок на роботі жінки діляться, як вони заморилися за вихідні.
А Катерина лукаво усміхається усі ж знають, яка ж вона погана! А вона йде легкою ходою містом, посміхаючись чомусь особисто їй відомому.
Усім зрозуміло що в голові цієї Катерини якісь дивні, неправильні думки.