Олексій вперто не міг повірити, що Марічка його донька. Люба, його дружина, працювала у місцевому магазині. Люди подейкували, мовляв, частенько закривалася у підсобці з чужими чоловіками. Тому чоловік і не вірив, що тендітна Марічка його дитина. Змалечку дівчинку він недолюблював, серце до неї не лежало. Тільки дідусь завжди Марічку підтримував, і саме він залишив їй у спадок стару хатину.
Марічку любив лише дідусь
У дитинстві Марічка часто хворіла і була крихітного зросту, худенька як билиночка. «У нашій і у вашій рідні таких дрібних не було,» казав Олексій. «А ця дівчинка як сірничок.» З часом нелюбов батька й матері до доньки лише зростала.
Єдина людина, яка по-справжньому любила Марічку, то був дід Панас. Його хата стояла на самому узліссі, за селом. Панас усе життя відпрацював лісником, навіть на пенсії майже щодня ходив до лісу. Збирав гриби, ягоди, лікарські трави. Взимку підгодовував звірів. Його трохи остерігалися: слово скаже і збувається. Та при цьому йшли по поради і цілющі збори.
Дружина Панаса давно відійшла у вічність. Розрадою для нього лишався ліс і внучка. Як тільки дівчинка пішла до школи, почала майже весь час жити у діда. Панас навчав її розбиратися в травах, знав довгі казки й бувальщини. Наука Марічці давалася легко. І коли питали, ким хоче стати, відповідала: «Буду людей лікувати.» Але мама відмахувалася: мовляв, грошей на освіту нема. Дідусь жартував: не біда, у разі чого й корову можна продати, аби Марічка мала щастя.
Залишив внучці дім і благословення
Люба нечасто навідувалася до батька, та стоїть якось Панасу на порозі. Прийшла просити грошей: син Сергій у місті програв у карти всі свої гривні. Його побили і пригрозили, що знайде гроші або біди не минути.
«Тільки як до біди, то йдеш до батька?», суворо зустрів її Панас. «Століттями тут не була!» Відмовив у допомозі, сказав: «Я не буду ваші борги покривати, ще й внучку треба на ноги підняти».
Люба від злості аж почервоніла. «Не хочу бачити ні тебе, ні її! Ви мені більше не рідня!» крикнула і вискочила за ворота.
Коли Марічка вступила до медичного коледжу, батьки не дали жодної копійки. Тільки Панас підтримував дівчину, допомагала і стипендія, бо Марічка навчалася на відмінно.
Перед закінченням навчання Панас занедужав. Відчувши, що кінець вже близько, велів: дім залишає внучці, хай має. Попередив: шукай роботу в місті, але хату не покидай. Дім живе, поки чути людський дух. Зимою піч треба топити, «Не бійтеся тут лишатися сама, казав, у цій хаті й доля тебе знайде». І ще пообіцяв: «Будеш щаслива, доню.» Мабуть, щось відчував.
Дідова обіцянка здійснилася
Восени Панас не стало. Марічка влаштувалася медсестрою до районної лікарні. На вихідні їздила до дідової хати: топила піч у морози дід дров запас добрий зробив, вистачить на довго. Прогноз погоди обіцяв снігопади. Два дні вихідних лишатися в тісній кімнаті у знайомої не хотілось.
Увечері приїхала в село. Вночі здійнялась заметіль. Вранці вітер трохи стих, проте сніг усе сипав і сипав, дорогу перемело. Зненацька почула стукіт у двері. За порогом стояв незнайомий молодий чоловік.
Добридень! привітався. Не підкажете, чим би авто відкопати? Застряг просто навпроти. Лопата є?
Є коло сіни, беріть. Може, допомогти вам? відказала Марічка.
Чоловік здивовано глянув на тендітну господиню: «Ще вам снігом присипатись». Сам хутко впорався з лопатою, завів машину та не встиг відїхати, знову загруз. Тоді Марічка покликала його до хати на гарячий чай: «Мабуть, мете недовго, зараз дорогу швидко почистять, тут недалеко від траси».
Хлопець, поміркувавши, прийняв запрошення. Доки ховав руки біля печі, запитав, чи не страшно самій біля лісу. Розповіла, що живе тут тільки на вихідні, працює в місті, тепер турбується, як повертатись, якщо автобус не піде. Незнайомець, представився Станіславом, пообіцяв підкинути її до райцентру йому теж туди треба. Марічка погодилася.
Наступного разу, повертаючись з роботи пішки, Марічка несподівано зустріла Станіслава. Вигукнув весело:
Ваш чай з трав, напевно, має особливу силу. Так захотілося побачити вас ще раз може, знов чаю запросите?
Вони не робили весілля: Марічка не хотіла, хоч Станіслав пропонував, згодом змирився. Їхнє кохання було щирим і теплим. Марічка зрозуміла: не лише у книжках чоловіки плекають жінок. Коли у них народився первісток, всі в селі дивувались як у такої худенької матері такий міцний хлопчик! На запитання, яке буде імя, Марічка відповідала:
Назву Панасом, на честь одного дуже дорогого мені чоловіка.
