Бач, не ховайся. Що ти робиш у нашому підїзді? кішка провинувато дивилась, перебираючи лапами, обтяженими від морозу, біля невеличкої калюжі, що утворилась від талого снігу на її хутрі.
Ніхто вже не памятав, коли саме ця кудлата безхатькова зявилась у дворі. Вона жила тихо, майже непомітно, як тінь гарна, але брудна й худа кішка. Лише памятали, що прийшла вона навесні.
Одна дівчина годувала її, коли могла, доглядала: у холоди відчиняла двері у підвал, якщо вони були не замкнені, стелила старі речі, щоб було тепліше, а одного разу навіть змазала лапу зеленою фарбою, коли побачила рану.
Так і жила кішка мовчки, обережно, майже невидимо
А одного дня вона побачила, як та сама дівчина у білій сукні, з квітами у волоссі, вийшла з підїзду під руку з чоловіком у святковому костюмі. Навколо були люди, сміх, оплески. Всі сіли в прикрашені стрічками машини й поїхали. З того дня доброї дівчини більше ніхто не бачив.
Кішка залишилася сама. Від голоду вночі вона пробиралась до смітників у темряві було тихіше, і був шанс знайти щось їстівне, перш ніж повернуться безпритульні собаки.
Найважливіше було уникати тих злих псів. Так вона й виживала Аж поки не прийшли надзвичайно люті морози, і новий доглядач не вигнав її з підвалу, регулярно закриваючи вхід.
Куди йти? Замерзла, вона намагалась пробитись у підїзд. Але й там її не чекали: одні просто виганяли, інші гукали й штовхали ногами. Ніхто не хотів впустити дрижачу тварину.
У розпачі одного вечора вона залізла в крайній пятиповерховий будинок. В неї вже не було сили ні боятись, ні сподіватись. Їй було все одно аби не замерзнути цієї ночі.
Першою її помітила Єлизавета Степанівна, яку всі знали як тітку Лізу. Вона жила на другому поверсі й саме хотіла перевірити поштову скриньку чекала на рахунок за квартплату. Сувора, але справедлива жінка, її поважали у дворі. У будь-якій суперечці вона сміливо казала правду, тому й місцевий ОСББ її поважав.
Кішка, яка пробралась у підїзд разом з кимось, притулилась біля батареї в кутку сходів, ледве дихаючи. Її шерсть була вкрита кригою, а в очах стояла благання й втома.
Бачу те
