**Букет**
Катерина лежала, заплющивши очі. На другому ліжку сиділа Соломія, підклавши ногу під себе, і голосно читала підручник. Раптом у кімнаті розлігся дзвінок телефону Катерини. Соломія з глухим стуком закрила книгу й докірливо подивилася на подругу.
Дівчина неохоче відповіла. За хвилину вона вже сиділа на ліжку. Потім кинула телефон, підскочила й почала метушитися по тісній кімнаті, запихаючи у спортивну сумку речі з шафи.
— Ти куди збираєшся? Що сталося? — занепокоїлася Соломія.
— Сусідка подзвонила, маму забрали до лікарні, серцевий напад. — Катерина застебнула блискавку на сумці й пішла до дверей, де на вішалці висіли куртки, а під нею стояли чоботи.
— Завтра ж іспит. Вона в лікарні, за нею доглянуть. Здаси й поїдеш, — підвелася з ліжка Соломія, спостерігаючи, як Катерина натягає чоботи.
— Послухай, Соломіє, поясни все у деканаті, я повернуся й уладжу. Здам сесію на канікулах. Усе, у мене автобус через сорок хвилин, — Катерина вже застібала куртку.
— Подзвони, як там мама, — попросила Соломія, але Катерина вже вискочила з кімнати. За тонкими дверима лунав стукіт кроків.
Соломія знизала плечима й повернулася назад. Побачила на Катерининому ліжку зарядку від телефону, схопила її й босоніж кинулася доганяти подругу.
— Катько! Кате, стій! — кричала вона, збігаючи сходами.
Двері внизу глухо вдарили. Соломія перестрибнула через три сходинки, підбігла й ледве не вилетіла на вулицю.
— Катько!
Дівчина озирнулася, побачила в руках у Соломії кабель і повернулася.
— Дякую. — І знову побігла.
— Шевченко, що ви тут витворяєте? Одна мало двері не знесла, друга боса на мороз вискочила. Вдуріли? — з-за столу підвелася чергова.
— Вибачте, Наталівно, ми не куримо, — сказала Соломія, переступаючи з ноги на ногу. У босі ступні впивалися пісок і дрібні камінчики.
— У Катерини маму до лікарні забрали. Холодно, я піду? — Соломія, не чекаючи відповіді, побігла назад.
— Ой, Господи! — Наталівна важко опустилася на стілець і перехрестилася. — Пресвята Богородице!
Соломія повернулася до кімнати, струснула пісок з ніг, прибрала розкидані Катериною речі, наділа капці й пішла на кухню з чайником. Завтра іспит — вона зігріється гарячим чаєм і знову візьметься за книгу.
Вже стемніло, коли в двері постукали.
— Хто там? — гукнула Соломія, але у відповідь була тиша.
Дівчина зітхнула, підвелася й відкрила двері.
— Привіт! — На порозі стояв Андрій, тримаючи невеликий букет.
— Заходь. — Соломія чекала, поки він увійде, і тільки тоді сказала, що Катерина поїхала додому.
— А в неї ж завтра іспит, — здивувався хлопець.
— Схожу до деканату, поясню, що в неї мама захворіла, перездасть на канікулах. — Соломія не відводила очей від квітів.
— Це тобі, — Андрій простягнув їй букет.
— Дякую. Чаю хочеш? — Дівчина підійшла до вікна, взяла з підвіконня вазу.
— Я за водою, а ти роздягайся, — вона усміхнулася й вийшла.
Андрій зняв лише кеди, зробив кілька кроків і опинився біля Катерининого ліжка. Сів, провів долонею по покривалу, наче гладив саму дівчину.
Соломія повернулася, поставила на стіл вазу з квітами, відійшла й помилувалася букетом.
— Гарно. А що це за квіти?
— Левкої, — відповів Андрій. — Я піду. — Він підвівся.
— Ви з Катериною кудись планували? — поспішно запитала Соломія. Їй не хотілося, щоб він ішов.
— Так. Достав квитки на концерт.
— Правда? Тоді візьми мене. Щоб квитки даремно не пропали.
Андрій завагався.
— У тебе ж іспит.
— Та й що? — махнула рукою Соломія. — Цілий день вчу, треба й відпочити.
Андрій задумався. Катерина поїхала, а квитки пропадають. Вони з нею ще тільки почали зустрічатися. Похід на концерт із її сусідкою – це ж не зрада?
— Підемо, — сказав він.
— Ура! — Соломія підскочила й захлопала в долоні. — Чекай мене надворі, я переодягнуся.
— А, так. — Андрій швидко взувся й вийшов.
Через п’ять хвилин Соломія вийшла. Андрій помітив, що вона встигла підфарбувати вії й губи, прибрала волосся. Як вона встигла?
— Ходімо, а то запізнимося, — поспішив він.
На концерті Соломія притопувала, підскакувала й кричала разом з натовпом. Часто поглядала на Андрія. Він підхопив її настрій, розслабився й теж почав кричати.
Потім вони йшли пішки й жваво обговорювали концерт.
— Мені найбільше сподобалася оця пісня, — Соломія наспівала мелодію.
— Так. І ще… — Андрій теж наспівав кілька рядків.
Так вони дійшли до гуртожитку. Соломія потягнула зачинені двері.
— Сьогодні чергує Наталівна. Вона не відкриєСоломія глянула на Андрія, і в його очах вона побачила те саме непевне почуття, що ще так довго буде зігрівати їхні серця, нагадуючи, що минуле — це лише квіти, які в’януть, а життя завжди дарує нові.
