**Букет**
Соломія лежала, заплющивши очі. На сусідньому ліжку, схрестивши ноги, сиділа Ярина й голосно читала підручник. Раптом телефон Соломії вибухнув популярною мелодією. Ярина гримкнула книжкою й докірливо глянула на подругу.
Дівчина неохоче відповіла. За мить вона вже сиділа на ліжку. Потім шпурнула телефон, схопилась і заметушилась по тісній кімнаті, запихаючи в спортивну сумку речі з шафи.
— Ти куди? Що трапилося? — схвилювалась Ярина.
— Суперниця з кімнати додзвонилась — маму в лікарню забрали, серце. — Соломія застібнула блискавку на сумці й пішла до дверей, де на гачку висіли куртки, а біля порога стояли черевики.
— Завтра ж іспит. У лікарні про неї подбають. Здаси — тоді й поїдеш, — сказала Ярина, злізаючи з ліжка й дивлячись, як Соломія натягає чоботи.
— Послухай, Яро, поясни все у деканаті. Я приїду, владнаю. Здам у канікули. Гаразд, у мене автобус через сорок хвилин, — Соломія вже застібала куртку.
— Подзвони, як там мама, — попросила Ярина, але Соломія вже вискочила. За дверима затихли кроки на підборах.
Ярина знизала плечима й повернулась у кімнату. Побачила на ліжку зарядку від телефону, схопила її й босоніж кинулась доганяти подругу.
— Соломіє! Постривай! — гукала вона, злітаючи сходами.
Двері внизу ляснули. Ярина перестрибнула через три сходинки, штовхнула двері й мало не вилетіла на вулицю.
— Соломіє!
Дівчина озирнулась, побачила в руках у Ярини провід і повернулась.
— Дякую. — І знову побігла.
— Коваленко, що це у вас? Одна ледве двері не зламала, друга боса на мороз вискочила. Вар’ятки? — з-за столу підвелась доглядачка, Марія Степанівна.
— Пробачте, мама у Соломії в лікарні. Замерзла, я піду? — не чекаючи відповіді, Ярина мотнулась назад.
— Господи, бережи! — Марія Степанівна важко зітхнула й перехрестилась.
Ярина повернулась у кімнату, струсила пісок з ніг, прибрала розкидані речі, узула капці й пішла на кухню з чайником. Завтра іспит — треба вивчати.
Смерклось, коли в двері постукали.
— Хто? — крикнула Ярина, але їй не відповіли. Вона відчинила.
— Привіт! — Перед нею стояв Богдан, тримаючи скромний букет.
— Заходь. — Ярина дочекалась, коли він увійде, і тоді сказала, що Соломія поїхала додому.
— У неї ж іспит завтра, — здивувався хлопець.
— Я поясню у деканаті, вона перездасть. — Ярина не відводила очей від квітів.
— Це тобі, — Богдан простягнув букет.
— Дякую. Чаю хочеш? — Дівчина взяла з підвіконня вазу.
— Я за водою, а ти роззувайся. — Вона посміхнулась і вийшла.
Богдан зняв лише кросівки, зробив крок і опинився біля ліжка Соломії. Сів, провів рукою по ковдрі, ніби гладив саму дівчину.
Ярина повернулась, поставила вазу, відійшла й позаздрила квітам.
— Гарні. Які це?
— Левади, — відповів Богдан. — Я піду.
— Ви з Соломією кудись збирались? — поспішно спитала Ярина.
— Так. До клубу. Квитки вже взяв.
— То візьми мене. Щоб квитки даремно не пропали.
Богдан завагався.
— У тебе ж іспит.
— Ну й що? — махнула вона рукою.
Він подумав. Соломія поїхала, а квитки пропадуть. Вони тільки почали зустрічатись — це ж не зрада?
— Ходімо.
— Ура! — Ярина підскочила й плеснула в долоні. — Зачекай у коридорі, я переодягнусь.
Через п’ять хвилин вона вийшла. Богдан помітив, що вона встигла підфарбуватись і прибрати волосся.
— Пішли, а то запізнимося.
У клубі Ярина скакала, кричала й дивилась на Богдана. Він теж розгулявся.
Потім вони йшли пішки, обговорюючи концерт.
— Мені ось ця сподобалась, — Ярина наспівувала.
— Ага. І ще… — Богдан теж наспівував, навіть англійські слова повторював.
Дійшли до гуртожитку. Двері були зачинені.
— Сьогодні Марія Степанівна. Не відчинить. Що робити? — зніяковіла Ярина.
— Ходімо. — Він узяв її під руку й повів уздовж будівлі. За рогом дві дівчини лізли у вікно. — Швидше, поки не закрили.
Ярина влізла. Раптом почувся свисток.
— Швидше! — гукнула вона.
Богдан підтягнувся й стрибнув у кімнату. Дівчата затулили віконницю.
— Дякую. Пішли, — штовхнув він Ярину до дверей.
За спиною захихикали. Вони вибігли, піднялись на поверх, ввалились у кімнату й зареготались.
— Тихо. Я піду, — сказав Богдан.
Вони стояли в темряві.
— Залишись. Ти мені подобаєшся, — прошепотіла Ярина.
Вона притулилась до нього, запрокинула голову…
Соломія повернулась у порожній гуртожиток після канікул. Ярина й Богдан ще не приїхали. Вона здала іспит, надала довідку з лікарні. Мама одужувала.
Заняття почались, а Ярина не поверталась і не відповідала на дзвінки. У деканаті сказали — взяла академ через хворА коли через кілька тижнів Ярина таки повернулась, в її очах блукав спокій, ніби вона вже прожила інше життя, а тепер просто зійшла з поїзда без квитка назад.
