Колись давно, ще за часів молодості, сестра мого чоловіка вирішила, що саме ми повинні годувати її дітей золотою ложкою.
Одружилася я з Тарасом майже вісім років тому. Добрий чоловік, завжди готовий допомогти, з великим серцем. Та була в нього проблема сестра. Маряна. Жінка з невичерпною фантазією та дивовижною вмінням обертати будь-яку фразу на півслові у прохання про щось дороге.
Ніколи не говорила прямо. Її слова завжди звучали як невинні роздуми:
«Ой, діти так мріють подивитися новий мультфільм, але квитки зараз такі дорогі», зітхала вона меланхолійно. І Тарас, ледве почувши, купував квитки, водив небожів у кіно та годував їх попкорном.
«Яка гарна погода», продовжувала Маряна, «а ви вдома сидите. Поїдьте на каруселі!» І вгадайте, хто везе її дітей? Звичайно ж, ми. І все за наші гроші.
Я не ловлю цих натяків. І не хочу. Краще чесність. Якщо тобі щось потрібно скажи. Попроси. Поясни. Не крутися навколо, удаючи, що тобі нічого не треба.
Але Тарас завжди реагував миттєво на її «підкази». Любив небожів безумно. Та його балування не знало меж. Велосипеди, гаджети, розваги усе це стало нормою. Маряна лише кидала погляд, і мій чоловік уже біг виконувати.
Нещодавно були іменини Олежка її сина. Ми вже подарували йому розкішний велосипед, який обійшовся нам у чималу суму. Я була впевнена цього більш ніж достатньо. Але, виявляється, для Маряни «велосипед» була дрібниця. В її очах, дитина обовязково мала поїхати до Європи. І не сама з нею, звісно. Хіба ж хлопчик поїде один?
Мовою Маряни це звучало так:
«Олежко так мріє побачити Париж. Очі у нього горять, коли він про це згадує»
Тарас приніс тоді небожеві замість квитків пиріг і декоративну подушку з його ініціалами. Я того дня працювала, і чоловік пішов сам. І це, як ви здогадуєтеся, стало для його сестри відрами холодної води.
Але Маряна не здалася. Її прохання роками ставали сміливішими. Тарасу, схоже, було все одно. У нас не було своїх дітей, і він віддавав всю батьківську любов небожам. Можливо, тому, що не мав куди її вилити.
А потім довгоочікувана звістка: я завагітніла. Розповіла Тарасові він заплакав від щастя, цілував мій живіт, не міг повірити. Мріяв про це роками. Але потім прийшла Маряна
І знову з проханням. Цього разу поїздка до Відня на весняні канікули. Звичайно ж, з дітьми. Чоловік відмовив, вперше. Сказав, що буде батьком і тепер усі ресурси для сімї. Тоді його сестра вибухнула.
Наступного дня вона мені додзвонилася. Кричала. Звинувачувала.
«Як ти посміла?! Ти все це підстроїла, щоб відібрати в моїх дітей єдину людину, яка про них дбав
