Одна крок до розлучення
Оксана стояла біля вікна, спостерігаючи, як Тарас катається двором на своїй новій машині. Сусідка Марія Іванівна вже третій раз визирала з під’їзду — мабуть, шум двигуна заважав їй дивитися сериал. А Тарас все крутився, наче хлопчик, який отримав довгоочікувану іграшку.
— Тату, можна я прокачусь? — запитала чотирнадцятирічна Софійка, заглядаючи через мамине плече.
— Сама, спитай у нього, — сухо відповіла Оксана, відходячи від вікна.
Софійка насупилася.
— Мамо, ну що з тобою знову? Він же купив машину для сім’ї!
— Для сім’ї… — Оксана гірко посміхнулася. — Ти знаєш, скільки ця краса коштує? А на дачу грошей немає, на твою поїздку в табір теж збираємо по копійці.
— Але ж нам машина потрібна! — Софійка сіла на диван, зібравши ноги під себе. — Пам’ятаєш, як ми з тобою їздили до бабусі автобусами? Три пересадки, духота…
Оксана прихилилася до стіни і заплющила очі. Так, пам’ятала. Але пам’ятала й те, як вони з Тарасом півроку сперечалися про покупку. Вона пропонувала щось простіше, б/у. А він твердив своє: «Або добру машину, або взагалі нічого». І ось результат — кредит на п’ять років, через який тепер доводиться рахувати кожну гривню.
Вхідні двері грюкнули, почулися веселі кроки.
— Доню моя! — Тарас увірвався в кімнату, сяючи від задоволення. — Софійко, підемо прокатаємось? А ти, Оксанко?
— Я не Оксанка, — різко відповіла дружина.
Тарас пригальмував, його усмішка згасла.
— Що знову не так?
— Усе не так! — Оксана повернулася до нього. — Ти купив машину, не порадившись зі мною! Взяв кредит, який ми тягнутимемо до пенсії!
— Ми ж обговорювали…
— Ми обговорювали покупку машини, а не цього заліза за півмільйона!
Софійка зіщулилася й тихенько вислизнула з кімнати. Вона вже звикла до батьківських сварок, але щоразу сподівалася, що цього разу все обійдеться.
— Залізо? — Тарас почервонів. — Це японський автомобіль, надійний, безпечний! Для своєї сім’ї я вибираю лише найкраще!
— А спитати сім’ю — не доля? — Оксана сіла в крісло, відчуваючи, як накачує знайома втома. — Тарасе, ми ж домовлялися про бюджет…
— Домовлялися, домовлялися! — Він пройшовся кімнатою, розмахуСофійка притислись до вікна і побачила, як батько обережно ставить машину у гараж, а мати йде йому назустріч із посмішкою – вони знову були однією сім’єю.
