Оксана закрила файл та надіслала його собі на робочу пошту. У понеділок в офісі відкриє, роздрукує, поставить печатку й здасть звіт. Все! Вільна!
Вона працювала бухгалтером у невеликій київській фірмі. Навантаження велике, але зарплата добра, та й офіс за двома кроками від дому — не треба марнувати час у переповненому транспорті в години пік. Пройшлася пішки, свіжим повітрям подихала.
У бухгалтерії колектив жіночий. Тісно ні з ким вона не спілкувалася. Майже у всіх родини, діти, а Оксана сама. Якщо хтось просив допомогти, взяти частину чиєїсь роботи, вона не відмовляла, працювала вдома по вечорах і вихідних, як і зараз.
У суботу вранці встала раніше й одразу сіла за ноутбук, ще раз перевірила все і відправила файл на пошту. Тепер можна привести себе до ладу й поснідати, а потім… Додумати, що робити далі, Оксані завадив дзвінок телефону.
— Оксано, привіт! — почувся в трубці чийсь радісний жіночий голос.
— Привіт… — обережно відповіла вона. — Хто це?
— Та ну ти. Це ж я, Марійка!
— Марійка? — скривилася Оксана. — Ти в Києві?
— Ще ні, під’їжджаю, — засміялася та.
Оксана не знала, що й сказати. Мало кого вона очікувала почути менше, ніж свою шкільну подругу. Після її зради п’ятнадцять років тому вони не спілкувались. Тепер шкодувала, що не змінила номер.
— Оксанко, окрім тебе в Києві в мене нікого нема, — перервала мовчання Марійка. — Ти мене зустрінеш? Будь ласка. Я давно розлучилася з Олегом. Вирішила почати нове життя.
Оксана не хотіла бачити колишню подругу. Але стільки років минуло, усе давно пережито й відпущено. Та й новин із рідного міста було цікаво послухати. Гаразд. Зустріне, проведе, куди треба, і все.
— О котрій поїзд прибуває? — спитала вона без ентузіазму.
— За двадцять хвилин. Ти приїдеш? — у голосі Марійки заграла надія.
— Мені хвилин сорок на автобусі, потім на метро. Як мінімум, через годину буду. Чекатимеш? Тоді не йди нікуди, зустрінемось у центральній залі вокзалу. — Оксана сама не вірила, що збирається їхати.
— Я тебе чекатиму, — пообіцяла та.
Зі здивуванням подивившись на холодний чайник, Оксана пішла у ванну, вмилася, швидко підмалювалася, одяглася й вийшла. Вона знімала маленьку однушку в одному з київських спальних районів. Для одної вистачало, зате недорого.
У центральній залі вокзалу Оксана розгубилася. Як серед натовпу знайти Марійку? Вона бачила її п’ятнадцять років тому — чи впізнає?
— Оксана! — почувся радісний оклик.
Від кіосків до неї бігли назустріч Марійка — змінена, але впізнавана. Поповнішала, освітлила волосся, яскравий макіяж додавав років, але Оксана відразу впізнала її.
Марійка кинулася обіймати Оксану.
— Нарешті. А то я вже ледве на ногах стою. — Вона взяла Оксану під руку й потягнула до кіоску, де стояв її валіз на колесах та об’ємна сумка.
— Тут не можна так залишати речі, можуть вкрасти, — сказала Оксана, шукаючи слова.
— Не вкрали ж. Гроші й документи в мене. — Марійка знизила погляд на свою пишну грудь.
Оксана похитала головою й озирнулася. Ніхто не звертав на них уваги.
— Тобі куди потрібно? — зітхнула Оксана.
— Ти ще ображаєшся? Я хотіла попросити… Чи можу я пожити в тебе кілька днів, поки не зніму квартиру?
«Ось нахабство. Забрала в мене хлопця, а тепер хоче пожити. Даремно приїхала…» — запізніло подумала Оксана.
— Підемо, — сказала вона й рушила до виходу.
Марійка щось говорила, але Оксана не відповідала, вдаючи, що уважно дивиться під ноги. Марійка теж замовкла й важко дихала позаду, намагаючись не відстати.
— Я думала, ти в центрі живеш. Навіть не схоже на Київ, — розчаровано сказала вона, коли Оксана привела її до своєї квартири. — Не хвилюйся, я швидко зніму житло й піду. А ти сама? У передпокої чоловічі капці стоять.
«Помітила. Треба було прибрати», — подумала Оксана, а вголос відповіла:
— Живу одна, це для гостей.
Марійка плюхнулася на диван і витягнула ноги.
— Я в Києві! Навіть не віриться.
Оксана нагріла чай, дістала батон і ковбасу з холодильника, зробила бутерброди.
— У тебе вино є? Вип’ємо за зустріч, — запропонувала Марійка.
Оксана дістала з холодильника відкриту пляшку, поставила дві чашки.
Марійка пила, не помічаючи, що Оксана лише змочує губи, і розповідала. З Олегом розлучилися невдовзі після весілля. Здається гарний, а характер поганий. Другий чоловік був старший, але вона його не любила — вийшла за гроші. Зрадила йому з водієм, і її вигнали з соромом. Розірвати шлюб було важко, але тепер у неї є гроші. Вирішила поїха— Вона повернулася додому, закрила двері та витерла сльози, зрозумівши, що найкраща помста — це просто щасливо жити без таких людей.
