«Ганьба у пакеті»: як свекруха зруйнувала моє терпіння
Соломія перебирала речі у шафі, коли раптом почула дзвінок у двері. На порозі, щиро посміхаючись, стояла свекруха — Надія Степанівна.
— Привіт, доню! Завітала на чайок, — жваво промовила жінка.
— Заходьте, — Соломія ввічливо посміхнулась, хоча в душі стиснулася. — Зараз лише речі складую, і пригостимося.
Вони пройшли у вітальню. Соломія акуратно складала одяг, а свекруха сіла у крісло й не приховувала цікавості, спостерігаючи за процесом.
Не втримавшись, Надія Степанівна помітила пакет із покупками біля крісла. Зазирнувши всередину, вона раптом скрикнула:
— Соломіє! Що це за сором?!
— Знову накупила мотлоху! — дорікнула свекруха, цокнувши язиком, оглядаючи пакунки на дивані.
— Це старі покупки, — втомлено відповіла Соломія, закачуючи очі. — Прибираю в шафі.
— Мій син знає, куди ти гроші витрачаєш? — єхидно поцікавилася Надія Степанівна.
— Я теж заробляю, до речі, — сухо відповіла Соломія, пришвидшуючи прибирання, щоб припинити неприємну розмову.
Але свекруха не заспокоїлася. Вона дістала з пакета одну з суконь і почала уважно її оглядати.
— У такій хіба що на панель виходити, — з сарказмом прокоментувала вона.
— На ній бірка. Отже, ще ніде не була, — холодно відповіла Соломія, намагаючись забрати сукню.
— І слава Богу! — буркнула свекруха, повертаючи одяг. — Не пізно тобі, у твоїм-то віці, молодітися?
— Мені двадцять дев’ять, а не сорок дев’ять, — з холодною усмішкою нагадала Соломія.
— У твої роки носили б сукні подовжчі й щільніші, а не виставляли все на показ, — осудливо хмикнула Надія Степанівна. — Ось чому в мене досі немає онуків!
— Як мій гардероб пов’язаний із дітьми? — ледве стримуючи роздратування, спитала Соломія.
— Дуже просто: якщо так одягаєшся, значить, шукаєш когось молодшого, — із виглядом знавця заявила свекруха.
Соломія похолола від злості:
— Тобто, на вашу думку, одружена жінка має носити паранджу?
— Жінка має виглядати скромно! — настановисто проголосила Надія Степанівна. — А ти… Краще б побачила свою нижню білизну!
— Ви рилися в моїх речах?! — обурилася Соломія, відчуваючи, як кипить гнів.
— Ніхто не рився! — відізвалася свекруха. — Просто побачила у ванній. І знаєш що? Пристойній жінці таке носити соромно!
— Ви серйозно? — Соломія стиснула кулаки. — Може, мені ще офісний комплект білизни купити?
— Я вважаю, що пристойна жінка таке взагалі не носить, тим більше заміжня! — свекруха навіть вдарила кулаком по підлокітнику.
— Мені двадцять дев’ять, я молода й маю право виглядати привабливо, — промовила Соломія крізь зуби.
— Ні! Ти спеціально так одягаєшся, щоб інші чоловіки дивилися! — театрально схопилася за голову Надія Степанівна.
— Думайте, що хочете, — втомлено сказала Соломія. — Але я вдягатимуся так, як мені подобається.
— З тобою говорити без толку! — буркнула свекруха, встала та вийшла, грюкнувши дверима.
Коли з роботи повернувся чоловік, Олег, Соломія одразу розповіла йому про все.
— Мама казала, що ти занадто провокаційно одягаєшся, — напружено посміхнувся він. — Не звертай уваги. І… намагайся при ній не носити сітчасті колготки — її це бісить.
— Та їй взагалі нічого не подобається! — з обуренням скрикнула Соломія.
— Побурчить і забуде, — недбало махнув рукою Олег.
Але він помилявся.
За місяць історія повторилася. Цього разу Надія Степанівна прийшла з новим «аргументом»:
— Ти фотографії в інтернет викладаєш! Мої подруги побачили! Усі осуджують! — образилася вона.
— Їм просто заздрісно, — спокійно відповіла Соломія.
Свекруха схопилася, фуркнула та пішла. Соломія з полегшенням зітхнула, подумавши, що це кінець.
Вона помилялася.
Коли через півроку вони з Олегом поїхали у відпустку, залишивши ключі свекрусі «на всяк випадок», вони й уявити не могли, що чекатиме їх вдома.
Повернувшись, Соломія жахнулася — більшість її одягу зникла безвісти.
— Це вона! — прошепотіла Соломія, оббігаючи кімнати. — Лише у твоєї матері були ключі!
— Не може бути, — занервувався Олег. — Зателефоную їй.
Але Надія Степанівна ридала в трубку:
— Я? Та ти що, сину! Ніколи!
Соломія похитала головою:
— Викликаю поліцію.
І лише тоді свекруха, злякавшись наслідків, зізналася:
— Так, це я! Винесла твій одяг і викинула у смітник. Робила це для вас, щоб ти нарешті задумалася про сім’ю!
Олег був у лютості.
— Мамо, ти при здоровому глузді? — кричав він у телефон. — Тепер мені платити за новий гардероб дружини!
— Ну… —— Їй не треба було лізти в моє життя, — промовила Соломія, розуміючи, що найважливіше в родині — не одяг, а повага один до одного.
