Неділя ранок. Лежу на дивані, загорнувшись у вовняний плед. Мій чоловік поїхав до своєї мами в Київ там треба було поміняти лампочку. Але справжня причина візиту, як я добре знаю, зовсім інша:
Сину, ти часом не забув, що сьогодні у Віктора день народження?
Мій Остап завжди був щедрим на власні задоволення. Його зарплати вистачає буквально на кілька днів: добре, що дає гроші на комуналку та продукти. Усе інше спускає на компютерні ігри, ґаджети й різні дурниці. Я не привязуюся до цього, тому що вважаю: краще нехай мій чоловік розважається вдома, ніж тиняється в гаражі чи лазить по барах. Та й читала ж якось перші сорок років дитинства у чоловіка найскладніші!
Я це все пишу не для того, щоб мене шкодували, а щоби пояснити: у чоловіка завжди порожня кишеня. Я ж якось вмію відкладати навпаки, часто займаю Остапу, коли йому терміново потрібна готівка. Але відмовляю, якщо мова йде про витрати на його маму, племінників чи сестру.
Зрозуміло, я не забула, що у Віктора скоро свято. Тиждень тому вже купила йому подарунок. Перед тим, як Остап вирушав до родини, вручила йому пакунок і сіла подивитися улюблений фільм. Їхати разом не хотіла наші з відносинами з родичами Остапа, мяко кажучи, непрості.
Там вважають, що я не люблю їхнього сина, бо не дозволяю витрачати на них гроші і відмовляюсь сидіти з дітьми його сестри. Один раз домовилась посидіти з племінниками обіцяли на годину, але забрали їх лише ввечері, я навіть запізнилася на роботу. Сміла ще й висловити невдоволення за це невістка з тещею наробили галасу, обізвали мене хамкою. Всі наступні прохання я ігнорувала. Не заперечувала, коли Остап грався з дітьми, бо і мені вони подобалися.
Через якийсь час по його відїзду, до нашої квартири в Києві вся сімейка завітала просто з порога племінники бігають, а свекруха навіть не зняла пальта, заходить і каже:
Оскільки у Віктора день народження, ми вирішили подарувати йому планшет за чотири тисячі гривень. Ти мені зобовязана віддати дві тисячі за цей подарунок. Давай, плати.
Можливо, я б і купила хлопцю планшет, але не за такі гроші.
Грошей, звичайно, я не дала. Тут Остап почав мене в чомусь докоряти мовляв, скупість у мене. Я підкликала Віктора до компютера, і за пять хвилин ми вибрали йому подарунок простий, що йому реально до вподоби.
Віктор радий побіг хвалитися до матері. Невістка як завжди руки липкі, завжди щось «прилипає». Свекруха навіть не звернула увагу на мій жест, замість цього обурилася:
Тебе ніхто не просив, мала була дати гроші. Живеш з моїм сином, а він те, як злидар, і на лампочку не має. Давай мені дві тисячі гривень ти ж знаєш, це його гроші!
І тут вона потяглася до моєї сумки біля ліжка. Я глянула на Остапа й прошепотіла крізь зуби:
Маєш три хвилини, щоб виставити їх за двері.
Тут Остап обережно взяв маму під руку й вивів її з квартири. Три хвилини саме стільки й треба було.
Я тепер думаю, що хай вже чоловік витрачає свою зарплату на власні ігри бо раніше все в неї тягнула мама. Краще вже нехай Остап радіє дрібницям, аніж його гроші йдуть на родинних хитрих. От сиджу й думаю мабуть, треба було заміж за сироту виходити!
