КОВБАСНИЙ КРАДІЙ
Він не міг не звернути увагу на цього кота. Просто тому, що той крав у його маленькій продуктовій крамниці. І робив це так неповторно, що не було й мови сердитися на нього. Навпаки.
Власник з нетерпінням чекав початку цієї вистави. Знімав на телефон, а ввечері показував дружині, і вони разом сміялися до сліз. От таке життя.
Кіт завжди довго сидів перед відчиненими дверима, вдаючи, ніби просто відпочиває, а не задумує щось підозріле. Він озирався, впевнювався, що людей поруч нема. Сам господар причаївся за великим холодильником, звідки і підглядав за всім.
Кіт обережно заходив у середину, прямуючи до полички з ковбасками. Тут він пришвидшувався, хапав сосиску чи любу сардельку і навтьоки. Але.
Голод не давав йому втекти далеко: за кілька метрів зупинявся й одразу починав їсти.
Власник виходив надвір і, не підходячи, питав:
Смачно?
Кіт піднімав голову й ґрунтовно муркотів.
Ну й дякувати Богу, відповідав власник.
Заходь іще.
Можливо, когось дивувало: чому ковбаски лежать просто так, не в холодильнику, не сховані з очей? До того ж акуратні купки сосисок та сардельок. Відповідь проста.
У господаря магазину добре серце.
Він вирішив підгодувати кота такою ось грою. Бо кіт прийшов до нього худий, змучений, але зовсім не підпускав людей і відмовлявся брати їжу з рук. Ось власник і вигадував хитрощі.
Спочатку клав ковбаски майже на самому порозі, щоб Хвиляк так він назвав свого крадія міг самостійно «здобути» харчі. Красти по-чесному ж, старанно.
Це спрацювало. Згодом господар викладав ковбаски далі й далі, допоки не розмістив цілий пункт харчування на нижній поличці з іншими продуктами, зовсім при підлозі.
Тепер Хвиляк, хоч і давно міг би просто брати що захоче, та й іти, все одно приходив красти. Бо, панове, у процесі ж справа: крадене значно смачніше.
Згодом чоловік поставив біля крамниці напувалку, наклав у велику миску найлегшого котячого корму, поставив пластикову коробку з піском для туалету, а поруч ще й невеличкий будиночок із теплим пледом усередині.
Хвиляк все ще не довіряв людям, у руки не давався, та з господарем активно «розмовляв» просто під час їжі: відповідав муркотінням, поглядами.
Однак останнім часом одна річ не давала спокою крамарю. Хвиляк виглядав вгодованим, доглянутим і вже зовсім не потребував красти сосиски. Але щоразу регулярно, по кілька разів на день все ж поцуплював пару ковбасок і тікав із ними за ріг.
Господар не раз пробував прослідкувати, куди він зникає. Але кіт завше встигав втекти. І тому придбав маленьку камеру із хорошим кутом огляду, яка транслювала все на компютер у підсобці. І от одного разу йому вдалося дізнатись таємницю Хвиляка
З підвального віконця неподалік вигулькнув маленький рудий кошеня. З трепетом кинувся до принесеної Хвиляком сосиски.
Завтра ж, чуєш? Завтра ж забирай їх додому! кричала ввечері дружина, витираючи сльози, але…
Це виявилося зовсім непросто. Піймати Хвиляка тепер було неважко він навіть ночував у крамниці, а от до кошеняти дістатися було просто неможливо.
День за днем господар через камеру спостерігав, як рудий малюк пє воду з поїлки Хвиляка чи дрімає у будиночку. Але при найменшій спробі підійти миттю зникав спритною рудою ракетою.
Все змінилося того дня, коли господаря насторожив дивний звук біля входу. В крамниці не було покупців він визирнув з-за прилавка й пішов туди.
На порозі сидів рудий котик і горланив що сили.
Що сталося, малий? здивувався чоловік.
Кошеня підбігло до нього, глянуло у вічі й побігло до виходу. Господар, ні на мить не вагаючись, пішов за ним. За рогом, на землі, лежав Хвиляк, жалібно стогнучи: його вкусив собака за задню праву лапу. Він вирвався, але рана була глибока.
Руденький ткнувся носиком у бік Хвиляка й знову закричав.
Ой лишенько, схопився власник.
Він зняв куртку, вклав у неї пораненого Хвиляка, підняв кошеня й заховав у кишеню піджака.
Закрив магазин, скочив у старий «Ланос» і повіз своїх підопічних до ветеринара.
Пять годин вони всі разом провели у клініці, поки лікар зашивав Хвилякові рану.
За цей час господар і рудий малюк, якого він назвав Вогник, встигли здружитися. Вогник виявився веселим, допитливим.
Увечері чоловік закрив магазин, а додому приніс ще напівсонного від наркозу Хвиляка й грайливого Вогника.
Дружина була у захваті! А що робить українська жінка, коли щаслива? Звісно ж, дзвонить усім подругам, години розповідає, радиться.
Коли вона нарешті все розповіла
Чоловік, Хвиляк і Вогник уже лежали поперек ліжка й спокійно спали.
От же ж справи, посміхнулась дружина. А мені куди прилягти?
Та Вогник любязно посунувся, притулився до неї і став комічно мяти її маленькими лапками.
Так вони всі й знайшли дім.
Тепер двоє великих, вгодованих, шляхетних котів анітрохи не нагадують отих хитрунів із подвіря.
Іноді Хвиляк, згадуючи минуле, лиже Вогника по голові той лише мурчить у відповідь.
А навпроти, через дорогу, біля взуттєвого хенд-мейд-магазину, облаштувалася сіренька кицька. Продавчиня звідти часто прибігає до продуктової крамнички купити для неї щось смачненьке.
Може, і їй подарують дім?
Може, коли-небудь
Усіх їх прихистять. І тоді коти стануть дефіцитом, який треба буде отримувати в черзі за спеціальними курсами доброти?
Як гадаєте?
Може, таке і справді станеться?
