КРАДІЙ КОВБАСОК
Він не міг не звернути увагу на того кота. Бо той регулярно господарював у його маленькому продовольчому магазинчику в самому центрі Львова. Але шулерив так чарівно, що замість злості зявлялась лише тепла усмішка.
Власник магазину з нетерпінням чекав початку цього шоу, завжди тримаючи на поготові свій смартфон. А ввечері, за горнятком чаю, вони з дружиною переглядали записи й сміялись до сліз. Так і було.
Кіт довго сидів на порозі відчинених дверей, нібито просто вирішив перепочити після клопітливого дня. Обережно оглядався, ніби перевіряв, чи ніхто з людей не підозрює його намірів. Хоча й знав: господар стоїть за широким холодильником, непомітний, як тінь, і фільмує кожен його крок.
Кіт заходив досередини, і, наче досвідчений злодюжка, скрадався до вітрини з ковбасними виробами. Тут у швидкому стрибку вихоплював сардельку чи сосиску й дзигою тікав, але Голод бере своє він не відходив і кількох метрів, вже біля сусідньої липи заглиблений у ласощі.
Власник, не наближаючись, гукав:
Смачно, Барвінку?
Кіт піднімав мокрий носик і натхненно муркотів у відповідь.
Та й добре, зітхав чоловік. Приходь ще, як захочеш.
Можете здивуватись: чому ковбаски на прилавку, поза холодильником, та ще у віддаленому місці, окремо сосиски і сардельки. Секрет простий: господар мав напрочуд добре серце.
Барвінок так назвали хвостатого крадія колись прийшов у магазин худим і знесиленим, зовсім диким. Їжі з рук не брав, близько до людей не підходив, від страху лише вуха притискав. Тож чоловік знайшов хитрий шлях: спочатку виклав ласощі біля самого входу, щоб кіт відчув перемогу, чесно здобув свою їжу. І відтоді Барвінок повертався постійно.
З часом ковбаси клали все далі аж доки кіт не звик ходити до самої полиці з продуктами. Там облаштували найлегкодоступнішу точку годування на найнижчій полиці, біля підлоги.
Барвінок згодом вже вільно входив у магазин, вибирав собі частування й виходив, але… Справа ж була не в їжі, а в самій грі: украдене смакує особливо.
Потім чоловік поставив біля дверей вмостку з водою, мисочку з кращим українським котячим кормом та пластиковий контейнер із піском. Рядом облаштував невеличку котячу хатинку з теплим веретеном всередині.
Барвінок лишався настороженим, не давався до рук, але любив побалакати. Господар супроводжував його з трофеєм, розмовляючи, а кіт час від часу зупинявся й велемовно муркотів у відповідь.
Давня загадка не давала господарю спокою: чому кіт, вже ситий та доглянутий, майже щодня продовжував по дві-три рази виносити сардельки за ріг? Слідкував, та дарма Барвінок був моторніший.
Якось чоловік придбав маленьку відеокамеру, яка передавала картинку у кабінет магазину. І от настав вечір відкриття: з підвального віконця будинку за рогом вискочило руденьке кошеня таке ж голодне, як колись був Барвінок і накинулось на принесену сосиску.
Завтра ж! кричала вночі дружина, витираючи щасливі сльози. Завтра ж, щоб приніс їх додому!
Але насправді це було не так просто. Барвінка вже можна було взяти на руки він міг спати посеред магазину а от мале руденьке зовсім не давалося, тікало як вогонь.
Дні збігали, чоловік через камеру бачив, як кошеня приходить попити води з тієї самої поїлки, інколи спить у котячому будиночку. Та варто було б хоч трішки наблизитись, як воно, гордо задерши хвостик, мчало геть.
Усе змінилося в один дощовий день. Чоловіка схвилював дивний плач з порогу. Покупців не було, і він підійшов до дверей. Там, під промоклим флагштоком сиділо руде кошеня та кричало на всю вулицю.
Що трапилось, малий? здивувався чоловік.
Кошеня схопилось, уважно глянуло йому у вічі й побігло до будинку навпроти. Там під деревом лежав Барвінок, скрутившись, тяжко стогнав його вкусив пес за задню праву лапу. Ледь утік, але рану отримав глибоку.
Руде маля штовхнуло його маленькою головою й знову завило.
От біда, прошепотів чоловік.
Він зняв куртку, загорнув Барвінка, закинув малого до кишені піджака, зачинив магазин та помчав до ветеринарної клініки.
Пять годин сиділи у черзі, доки лікар обробляв рану Барвінку. За той час рудий непосида, якого чоловік назвав Вогник, встиг подружитись із господарем. Виявився прудким і довірливим котиком.
Ввечері, коли магазин зачинився, чоловік привіз додому Барвінка та Вогника. Дружина світилася від щастя. А коли жінка радіє? Правильно телефонує подругам, щоб розповісти, порадитись й посміятись досхочу.
Після тривалої балачки всі чоловік, Барвінок і Вогник міцно спали на одній великій ліжку.
От справи! з усмішкою зауважила дружина. А куди мені лягти?
Проте Вогник охоче посунувся й притулився до неї, мяко топчучи лапками.
Так вони й стали родиною. Вже дорослі й вгодовані коти зовсім не були схожі на тих, що колись тинялись вулицями міста.
Іноді Барвінок, згадавши минуле, вилизував Вогника, а той не заперечував навіть муркотів.
А ось через дорогу, біля магазину взуття, прижилася маленька сіра киця. Продавчиня з того магазину часто забігає в цей продуктовий купити щось смачненьке для неї.
Може колись вона й забере кицю додому? Може, одного дня, всі вони знайдуть свої оселі і котикам доведеться записуватись у чергу, а власники проходитимуть спеціальні курси?
Як гадаєте?
Може колись так і буде?
Олег Бондаренко-Транський
Фото з мережіА поки у Львові, поміж пахощів кави, свіжого дощу й вулиць, сповнених історіями, в оселях, магазинах і навіть на лавочках біля підїздів частіше бачать, як люди обережно нахиляються до котів, простягають руку і питають:
Голодний, друже?
Коти поглядають у відповідь розумно й доброзичливо, наче розуміють все буде добре. Бо у цьому місті для кожного хвоста і для кожного серця знайдеться ласий шматочок ковбаски, місце під теплим дахом і хтось, хто готовий стати трохи добрішим.
А історія про Барвінка і Вогника ще довго гулятиме вулицями у кожної сімї буде про що згадати, над чим посміятись і за що вдячно прихилити долоню до котячого лоба.
Адже, хто зна Можливо, у кожному з нас живе маленький Барвінок той, що відчайдушно шукає тепло, наперекір усім дощам і перехожим. І завжди знаходить.
Якщо тільки поруч є хтось, кому не байдуже.
