Денна зозуля перекувала
Та ну, вона знущається з мене! вибухнула Марічка. Юрію, зайди сюди! Негайно!
Чоловік, лише скинувши кросівки в коридорі, виглянув у двері, розстібаючи комірець сорочки.
Марічко, знову щось не так? Я щойно з роботи, голова розколюється…
Що значить знову?! Марічка показала рукою на борт ванни. Подивись уважно. Де мій шампунь? Де моя маска для волосся, яку я вчора купила?
Юрій прижмурився, вдивляючись у ряд баночок.
Там красувався великий флакон дьогтьового шампуню, якийсь літровий Лопух та важка банка з кремом дивного темно-коричневого кольору.
Емм Це мама принесла свої речі. Мабуть, їй так зручніше, коли все під рукою… промимрив він, уникаючи погляду дружини.
Зручніше? Юро, вона ж тут не живе! Подивися вниз.
Марічка присіла і витягла з-під ванни пластиковий таз. У ньому валялись її дорогі французькі засоби. Там же була її губка і бритва.
Це що таке, Юро? Вона все моє склала у цей брудний таз, а своє розставила нагорі!
В неї вийшло так, що моїм речам місце поруч із підлогою, а її Лопуху треба стояти, як трофей, на бортику!
Юрій тяжко зітхнув.
Марічко, не накручуй себе. Мамі зараз важко, ти ж знаєш. Давай я усе поверну назад, і підемо вечеряти. До речі, мама голубці приготувала.
Я не буду їсти її голубці, відрізала Марічка. З якого дива вона тут увесь час сидить? Чого вона господарює у моєму домі, Юро?!
Я почуваюся тут квартиранткою, якій милостиво дозволили користуватись унітазом.
Відштовхнувши чоловіка, Марічка вискочила, а Юрій тихенько заштовхнув таз із речами дружини під ванну.
Квартирне питання, що зіпсувало мільйони життів, Юрія й Марічку обійшло стороною.
У Юрія була простора однокімнатна квартира в новобудові на Позняках, дісталась у спадок від діда по батьковій лінії.
Марічці ж бабуся залишила затишну хрущовку біля Володимирської.
Після весілля вирішили жити в Юрі там був свіжий ремонт і кондиціонер, а Маріччину двушку здали пристойній сімейній парі.
З батьками Юрія стосунки будувались за принципом збройного нейтралітету, що часом переходив у ввічливу симпатію.
Світлана Антонівна з чоловіком, спокійним і мовчазним Віктором Петровичем, жили аж на Троєщині.
Раз на тиждень традиційний чай, дежурні питання про здоровя і роботу, обмін ввічливими посмішками.
Ой, Марічко, ти так схудла, казала Світлана Антонівна, підкладаючи шматочок торта. Юрчику, ти дружину не годуєш?
Мамо, ми тренуємось, все нормально, відбрехувався Юра.
І все. Ніяких раптових візитів, ніяких порад щодо господарства.
Марічка навіть хвалилась подругам:
Мені так із свекрухою пощастило! Золота жінка, в життя не лізе, і Юри не дістає.
Все розсипалось у похмурий вівторок, коли Віктор Петрович після тридцяти двох спільних років раптом пакує валізу, залишає на кухні записку: Поїхав до Чорного моря, не шукай!, блокує всі контакти і зникає.
Зясувалось, що біс у ребро не жарт, а цілком конкретна моложава адміністраторка з санаторію в Залізному Порті, куди пара їздила кожного літа останні три роки.
Для шістдесятилітньої Світлани Антонівни світ перевернувся.
Були і сльози, і дзвінки серед ночі, і нескінченне обговорення:
Як він міг? За що?! Марічко, ну як так?!
Марічка щиро співчувала. Привозила їй заспокійливе, слухала одне й те ж по десятому разу й кивала, коли свекруха лаяла старого ловеласа.
Та терпіння швидко вичерпалось свекруха своєю постійною жагою до співчуття почала дратувати.
Юро, мамуся дзвонила пять разів зранку, сказала Марічка за сніданком. Просила вкрутити лампочку у коридорі.
Я розумію все, але Це коли вже закінчиться?
Чоловік відразу понурився:
Їй самотньо, Марічко. Вона ж завжди під опікою чоловіка жила, а тато ж її…
Не злись на неї, будь ласка.
Лампочку й сама вкрутить може, або викликати майстра. Але треба, щоб приїхав ти. А мені це треба?
А потім почались ночівлі чоловік став бігати до своєї мами.
Марічко, мамі самій страшно спати, винувато казав Юра, збираючи сумку. Каже, тиша гнітить. Переночую у неї пару днів, добре?
Пару днів? насупилась Марічка. Юр, ми тільки одружились, а ти вже тікаєш! Я не хочу спати сама півтижня.
Це тимчасово. Вона оговтається, й усе владнається.
Тимчасово затягнулось на місяць.
Світлана Антонівна вимагала, щоб синочок чотири дні на тиждень приходив до неї на вечори й ночі.
То тиск у неї підскакував, то серце шалило, то труби на кухні засмічені.
Марічка бачила, що чоловік просто згорає між двома домами, й наважилась на крок, про який потім пожалкувала не раз.
***
Вона вирішила поговорити із свекрухою відверто.
Слухайте, Світлано Антонівно, сказала вона за черговою недільною вечерею, якщо вам так погано вдома самій, може, приїжджайте до нас вдень?
Юра на роботі, я часто на дистанційному, будете в центрі, в парк підете, а перед сном Юрко вас відвезе назад.
Світлана Антонівна глянула якось дивно.
А й справді, Марічко… Яка ти мудра, всміхнулась вона. Що сидіти у тій норі?
Марічка розраховувала на кілька візитів на тиждень, думала, що свекруха приходитиме по обіді й забиратиметься до повернення Юрія.
Але у Світлани Антонівни був свій план вона зявилась рівно о сьомій ранку.
Хто там? пробурмотів Юрко, почувши дзвінок у двері.
Відкривати він пішов сам.
То я! озвався голос свекрухи в домофон. Сирнички вам принесла, свіженькі!
Марічка натягнула ковдру на голову.
Що за маячня… прошипіла вона. Юро, сьома ранку! Де вона добула свіжий сир?
Мама рано встає, Юра вже одягався. Спи, я відчиню.
З того дня життя перетворилось на пекло. Світлана Антонівна не просто приходила вона жила у квартирі вісім годин.
Марічка пробувала працювати за ноутбуком, але над вухом постійно лунав голос:
Марічко, чому ти пил не стерла на телевізорі? Ось ганчірку знайшла зараз протру.
Світлано Антонівно, я зайнята, у мене дзвінок через пять хвилин!
Та який там дзвінок, ти ж картинки дивишся, дитинко.
До речі, ти Юркові сорочки ну зовсім не так прасуєш. Стрілочки мають бути наче лезо.
Давай покажу, поки ти з клієнтом чекаєш.
Критикувалось усе.
Овочі: Юрчик любить соломкою, а у тебе кубики, як у їдальні.
Ліжко: Покривало мало до підлоги звисати, а у тебе куцо якось.
У ванній пахне: Запах має бути затишний, а у тебе вогкість.
Марічко, не ображайся, заглядаючи у каструлю, казала свекруха, але пересолила супчик.
Юрко з дитинства до дієтичного привчений. У нього ж шлунок слабенький, ти хіба не знала?
Ти його згубиш своєю стряпнею. Дай-но, я переварю.
Суп смачний, скрипіла зубами Марічка. Юрі подобається, він вчора дві порції зїв.
Ой, він у мене тактовний. Не хоче ображати тебе, от і їсть, бідолаха.
До обіду Марічка була вже на межі зриву.
Втікала в кавярню, сиділа там годинами, лише б не слухати нотацій.
Повертаючись, злилася ще дужче.
Спершу на кухні зявилась улюблена чашка свекрухи величезна з написом Найкращій мамі.
Потім у коридорі висів її про всяк випадок плащ, а ще за тиждень у шафі звільнилася ціла полиця під її змінку і пару халатів.
Навіщо вам халати тут? спитала Марічка, знайшовши махрового монстра рожевого кольору поруч зі своїми шовковими комбінаціями.
А як же, дитино? Тут весь день, втомлююсь, хочеться вдома перевдягатися.
Тепер ми одна сімя, чого ти така надута?
На всі скарги Марічки Юра відповідав:
Марічко, ну прояви мудрість. Їй же боляче. Вона чоловіка втратила, їй хочеться підтримки. Тобі шкода полиці?
Не жалко полиці, Юро! Мама твоя витісняє мене з мого ж дому!
Не перебільшуй. Вона ж і так допомагає і готує, і прибирає. Ти сама казала, що ненавидиш прасувати!
Я краще буду в зімятому, ніж те вдягну, що вона попрасувала! гриміла Марічка.
А чоловік ніби й не чув.
***
Банки у ванній стали останньою краплею.
Юро, йди до столу, покликала Світлана Антонівна. Голубці холонуть!
Марічко, іди, для тебе спеціально менше перцю в соус додала, знаю, що гостре не їси.
Марічка влетіла на кухню, де свекруха вже розставляла тарілки по-господарськи.
Світлано Антонівно, спокійно запитала вона. Навіщо ви склали мої речі під ванну?
Свекруха навіть не здригнулася. Поклала вилку біля тарілки Юрка й усміхнулась.
Ой, Марічко, ці баночки? Вони ж майже порожні, тільки місце займають.
І пахнуть різко, у мене аж голова заболіла.
Поставила свої, перевірені. А твої вниз переставила, щоб не заважали.
Ти ж не проти? Порядок навести треба було.
Я проти, зробила крок Марічка. Це моя ванна. Мої речі. І мій дім!
Та який же він твій, дівчинко? Світлана Антонівна драматично сіла на стілець. Квартира ж Юркова.
Ти, звісно, господиня, але маєш поважати матір чоловіка.
Юрко в дверях поблід.
Мамо, ну навіщо так… У Марічки теж квартира є, просто живемо тут…
Та яка там квартира? відмахнулась свекруха. Старий бабушатник.
Юрчику, сідай, їж. Дивись, жінка твоя знов не в гуморі, мабуть голодна.
Марічка дивилась на чоловіка чекала.
Чекала, що скаже: Мамо, досить. Ти перейшла всі межі. Збирай речі додому.
Юра постояв, переводячи погляд з матері на дружину, а потім… просто сів за стіл.
Марічко, справді, йди їсти. Давайте спокійно поговоримо. Мамо, ви теж не праві, не треба було чіпати речі…
Бачиш! з радістю вигукнула Світлана Антонівна. Син розуміє.
А ти, Марічко, якась зла. Не можна бути такою власницею. Сімя це коли все спільне.
Терпіння Марічки луснуло.
Все спільне? перепитала вона. Добре.
Розвернулась і вийшла з кухні.
Юра щось незграбно закликав, та вона не слухала речі зібрала за двадцять хвилин, все розклала по валізах.
Баночки не брала вирішила купити нові.
Йшла під акомпанемент двох голосів: чоловік нудив і благав повернутись, а свекруха причитала, не забуваючи колоти невістку.
***
Марічка повертатись до чоловіка не збиралась на розлучення подала мало не одразу після втечі.
Юрій, поки що чоловік, набирає її щодня і просить повернутись, а свекруха тим часом поступово перетягує свої манатки до однокімнатної сина.
Марічка впевнена саме цього вона і досягала.
