Мамо, ти тільки не хвилюйся, будь ласка, але з нового року у нас із тобою можуть виникнути певні фінансові труднощі. Хоча, вірю, з голоду точно не помремо.
Доню, не тягни кота за хвоста. Ти ж знаєш, я не люблю довгих вступів.
Знаю, матусю. Коротко кажучи я звільнилася з роботи. Ось так.
Сама чи попросили?
Сама. Я звикла вирішувати все самотужки.
Вся в батька пішла Уявляю, що він би зараз сказав, якби був серед нас.
Мамо, глянь, які чудові снігурі сидять на гілках навпроти нашого вікна А тато би сказав: Не місце красить людину.
Я за тебе так раділа, доню, пишалася твоєю роботою, посадою, зарплатою. Начальниця всієї культури міста! По телевізору тебе показували. Люди на тебе дивилися мов на царицю: слухали, поважали. Ти в мене гарна, струнка, стильна.
Мамо, ну не плач. Краса нікуди не дінеться, зі мною залишиться.
Розкажи хоч, чому саме так сталося? Що там трапилось, до чого ці несподівані рішення? Іди від вікна, застудишся, сідай поруч.
Розумієш, мамо, у мене з керівництвом дуже різняться погляди на життя. Їм головне звітувати вчасно, про людей згадують тільки зі сцени. Мені так не треба. Як при розлученні кажуть характерами не зійшлися.
Та на будь-якій роботі звіти та показники потрібні. І що, тепер на свої заходи вже навіть у святкові дні не підеш?
Піду, мамо. Ми ж разом готували все. Тепер просто глядачем буду. Воно навіть весело.
Атож, особливо весело! Начальниця міської культури просто стоятиме біля різдвяної ялинки. Може, хоч мене з собою візьмеш для підтримки?
Я думала, матусю, що ти вже втомилася від новорічних ялинок у дитсадку: для кожної групи, для дітей працівників, для колективу А ще ж для дитячого будинку
Не забувай ще і про підшефну лікарню, доню! У нас теж свої показники є скільки дітей залучили до культурних заходів. Але на твою сімейну ялинку у міському парку я б пішла, подивилась, що ви там вигадаєте. На сімейних ялинках керуєш, а сама без сімї А тепер і без роботи. Олечко! Тобі ж ось-ось сорок! Все по Павлові сохнеш? Павло Перший… і останній! Він так і не виїхав з нашого міста, хоча все мріяв у Відень полетіти, у віденській опері грати! Саксофоніст…
Мамо, не с*ксофоніст, а сАксофоніст! Адольф Сакс, бельгієць, майже двісті років тому винайшов цей інструмент.
Ой, не нагадуй, директорко! Не можу я твого саксофоніста пробачити, всі мізки тобі заплутав ти ж нікого до себе не підпускаєш. Старієш, моя царице без трону Що би зараз тато сказав!
Мамо, тато би сказав: Жінка як гарне українське вино з віком, тільки краще. Не плач, рідна. Все буде гаразд.
Еге ж, любив він… Але понад усе тебе, мамо. Я це бачила. Коли ти співала для нього, він не міг оком з тебе звести.
Мама на мить заспівала, витираючи сльозу:
А сніг іде, а сніг іде,
І все навкруг чогось чекає.
Під цей сніг, під тихий сніг
Сказати хочу всім:
Мій найважливіший чоловік,
Подивись зі мною на цей сніг
Мамо, ця пісня прямо в серце завжди мрію, щоб на день народження хоч трішки засніжило у квітні, і щоб хтось так для мене заспівав…
Доню, а з роботою-то що? У тебе ж такий потенціал! Куди ж ти підеш далі?
Кондуктором у міському автобусі піду працювати, мамо.
Не сміши мене! А може, з Ганною із тридцять шостої квартири щось вирішиш у неї стільки знайомств по службах: у податковій, юстиції, житловій…
Мамо, я справді серйозно. Я вирішила іду кондукторкою. Ти часто в автобусах їздиш?
Не дуже, але їжджу.
І як тобі місцеві кондукторки?
Ну, як Ніяк! Ні вигляду, ні культури. Натягнуть одяг який підвернеться та й кричать на весь салон: Передаємо за проїзд! Проходимо до середини! Оце тобі творчість.
Мамо, ти смішно це кажеш. Пам’ятаєш, як тато прийшов якось веселий з роботи і розказав анекдот про автобус І я його досі памятаю.
Щось не пригадую вже, доню, який?
Увійшов у автобус дуже пяний чоловік і став на задньому майданчику. Підійшла до нього кондукторка і, суворо, як відрубала: Чоловіче, за проїзд!. А той жестом зобразив чарку та урочисто прорік: О! За проїзд!
Ех, доню, напоїла б я зараз твого тата хай розповідає будь-які анекдоти, тільки б був живий.
Мам, та ж він весь час із нами! Я його голос чую, слова памятаю: «Все, дівчата, у вас у голові. Змініть платівку й життя зазвучить піснею, а не реквіємом».
Леле, а от з Павлом що ж ти платівку не змінила? Не сподобалося йому, що ти цариця, а він придворний музикант Ну, що казати. Доню, де плануєш працювати?
Мамо, казала ж, кондукторкою. Після свят виходжу на маршрут.
Ой, доню, хоч би ти передумала. Всюди в місті тебе знають, по телевізору бачили… Тобі ближче бути керівницею, а не квитки продавати. Що б тато сказав?
Саме по його пораді йду. Памятаєш, який він напис залишив на моє повноліття: Памятай: ніхто окрім тебе не може вирішити за тебе. Все в твоїх руках.
Та куди ж це тебе, в автобуси! Що за протест суспільству?
Це виклик собі, мамо. Керівник мені казав, що пора зняти корону, що відірвалася від простих людей… А я якраз перед святами дві тижні їздила маршрутками, водій службової ноги зламав Наслухалася народу!
Боже, яка ти, до кондукторки?
Піду нести культуру у громадський транспорт, мамо.
Мама лягла на диван, масажуючи скроні.
Ой, доню, вбила ти мене своїм новорічним сюрпризом
Мамо, подивися зимове сонце виглянуло, діти годівничку вивішують. Снігири і синички І знову сніг падає.
Ольга тихенько заспівала: А сніг іде, а сніг іде. І все навкруг чогось чекає
Божевільна наша Леля! Кондукторка ж отримує в пять разів менше, ніж ти мала. Прямо змушуєш погодитись на підтримку від полковника Володимира Семеновича із другого поверху.
Мамо, він гарна людина, відповідальний, щедрий, справжній українець. Я знала тата ніхто не замінить. Але його вже майже десять років немає
Олю! Не про мене зараз мова, а про тебе! Ти там засумуєш ніякої творчості Хоч, тато казав, якщо навіть станеш двірничкою, щось вигадаєш. Може, на тиждень у Єгипет махнеш за компенсацію за невикористану відпустку?
А давай краще у Верховину разом на ці гроші поїдемо, мамо?
Задзвонив телефон.
Добре, четвертого січня вихожу на маршрут. Документи вже у відділі кадрів. Дякую.
Мамо, вибач, їдемо не у Верховину, а на роботу.
*******
Автобус 7 закінчив перший у той день круг по місту на східній околиці. Знову велика кількість пасажирів це ж головний маршрут.
Демян Петрович! Можна мені ваш мікрофон використати? Мов екскурсовод.
Знову щось вигадала, Лебідко наша? Салон вже гірляндами прикрасила, обяви поновила, цитати дня повісила. Яка сьогодні?
Добре в дорозі, яку сам собі вибираєш!
З вами цікаво, Ольго Геннадіївно. На старість із кондукторкою пощастило. Правда, Савелій мій напарник вас сторонився. Коли ви йому нову папку з тризубом подарували, здивувався. Сказав: Нова епоха! Навіть дружину попросив нову футболку з гербом України замовити.
Ви наші місцеві Аристотелі, Демян Петрович!
Ольга розвішала таблички: До телефону тихіше або цікавіше! та Якщо місце бабусі не уступите я уступлю сам!.
Та ми й самі вас цитуємо: Все в голові. Змініть платівку буде вам весела пісня.
Це татова фраза, Демян Петрович.
А чому в минулому? Помер?
Загинув. Ми ж його з мамою до останнього тримали Він будував школи, мости, лікарні. На будівництві сталася аварія
Прости, голубко. Доля. А мама?
Жива. Працює в музичному підготовчому садочку. Я от що хотіла, Демян Петрович! Хочу в салоні музику вмикати, настрій підіймати.
Не всі пасажири таке люблять. Одним голосно, іншим тихо…
Я правила перечитала: ніде не заборонено вмикати музику, якщо вона не заважає. Обіцяю підбирати таку, що до душі буде пасажирам. А ще розповідатиму цікавинки в мікрофон звісно, коли не година пік.
Автобус рушив. Ольга, взявши мікрофон, звернулася до пасажирів:
Шановні! Ми їдемо найдовшим маршрутом міста від вулиці Лісової. Мікрорайон Лісова найчистіше повітря! Багато сімей їде на нашому автобусі на прогулянки. А центр маршруту зупинка Світла. Там казково світло взимку: білий сніг, гірлянди, святкові ліхтарі. Заходьте на міську різдвяну ярмарку, дивіться казки в театрі ляльок, навідайтесь у музей деревяної архітектури на Деревянській. А головне приходьте на сімейну ялинку у міський парк на Садовій.
А що в кінотеатрі Мрія, не скажете? озвався пасажир.
До Мрії не доїдете на цьому автобусі, треба пересідати на 1. Там сьогодні Ялинки-15, а я раджу вам краще Зоряний три зали, три різні фільми
Ольга Геннадіївна посміхнулася водієві. Той шепнув: На ялинку в парк ходімо з дружиною. Там і лотерея, і медовий глінтвейн справжній?
Авжеж!
Знаю я, Ольго, не заспокоїшся ти. Ще чогось вигадаєш.
Мрію, щоб у святкові дні в автобусах жива музика звучала Тріо Світлячок може заспівати колядок, а на весну баяніста покличемо!
Оля дзвонить мамі: Мамо, вибач, ялинка без мене. Буду працювати у дві зміни: мало людей. Сходіть із Володимиром Семеновичем, будете обидва щасливі.
Протягом місяця постійні пасажири уже не дивувалися автобусній цариці і розповідали про неї по всьому місту.
***
Через три місяці чутка дійшла і до керівництва.
Ольго Геннадіївно, звернувся директор Андрій Сергійович, у мене до вас питання. Ви ж не кондукторка, а екскурсовод вже. Пісні, оголошення не за інструкцією це.
Пане Андрію, я щиро дякую вам за ваших водіїв за професіоналізм. І вдячна за можливість окультурювати наших пасажирів. Моя ініціатива це проєкт для міста. І касу на маршруті я ніколи не зменшувала, якби.
Та наче дійсно більше платять. Але не всім така музика до вподоби
Але й не заборонено. В інструкції написано, що кондуктор забезпечує комфорт пасажирів.
А інші кондуктори на вас вже скаржаться
Вони мене не знають. Я в дві зміни працюю. Але дякую за зворотній звязок.
Вас в місті царицею вже прозвали. Кажуть, ви сидите поруч із водієм і нікого не обілечуєте.
Ольга подумки заспівала Поки не пізно Кондуктор, натисни на гальма!, але вирішила не поступатись.
Андрію Сергійовичу! Я інструкцію знаю кондуктор продає квиткі лише на прохання пасажира, перевіряти та вимагати не має права. Чому цариця, питаєте? Бо пасажири всі входять через передні двері: там я царюю. Гроші та картки мені передають, я оголошеннями пояснюю ніхто ще картку не втратив!
Еге ж, жодних камер у нас у салоні. Ви ще й вигадуєте!
Мрійниця я. Але заради того, щоб все було по-людськи. Камери час вводити.
Ви ніколи не йдете по салону?
Рідко. Допомагаю, коли треба, старенькій з паличкою чи мамі із возиком тоді йду. Іноді цікаво, що за цариця і приходять самі, передають гроші.
Ви наш землячка? Давно тут?
Все життя у цьому місті.
Ось-ось. Місто змінюється на краще. Бракує тільки, щоб про це хтось розповідав. Ви для цього і є.
Смію запросити вас у театр, на виставу Розлучення по-чоловічому. Після роботи можна й провести дозвілля культурно.
Ольго Геннадіївно, не можу більше говорити. Але якщо запросите до театру, не відмовлюся
********
Проект Кондукторка-цариця жив і в лютому, і в березні. Ольга отримала премію до 8 березня, директор запрошення в театр. Колеги крутили пальцем біля скроні: мовляв, автобусна цариця трохи не всі дома за цю зарплату щось вигадувати. Але всі думали у цариці багаті знайомі. Та ніхто не знав, що справжній друг був лише один полковник у відставці Володимир Семенович з другого поверху, який щиро цінував Олю і кохав її маму.
********
28 квітня. Субота. День народження Олі. Мама радила взяти відгул, а Леля пішла працювати на улюблений маршрут, до рідних пасажирів. Зранку вийшла й побачила сніг! Білий, як у дитячих мріях, як ті слова з пісні Увійшла у прикрашений паперовими сніжинками автобус. Савелій подарував їй коробку цукерок, водії новий мікрофон. Вона їм пляшки настоянки й книжку Моя Україна.
У суботній день пасажирів було небагато. Та зненацька одним із перших зайшов він. Павло. Футляр із саксофоном у руці. Затамувавши подих, Леля прокричала: Передаємо за проїзд! Проходимо в середину салону! Стримати емоцій не змогла. Павло заграв І автобус, салон, а головне серце цариці, заповнила ніжна напівзабута мелодія: А сніг іде, а сніг ідеПавло зупинився біля Олі, посміхнувся трохи невпевнено і просто поруч усміхнених стареньких, що саме читали її «цитату дня», тихо промовив:
До Світлої один, будь ласка або якщо можна до наступної зупинки в минуле?
Оля затремтіла, приймаючи гроші, посміялась крізь сльози і подала йому квиток.
Поїздки в минуле не оплачуються, Павле Але, здається, сьогодні вони можливі.
Павло торкнувся саксофонного футляра.
Олю, ти жартувала, що захочеш коли-небудь снігу на день народження. А я зіграти тобі на саксофоні просто у твоєму автобусі.
Оля кивнула на мікрофон:
Відкривайте футляр. А сніг іде?
Він вийняв саксофон, і до салону, розцвіченого паперовим снігом, увійшла мелодія: ніжна, світла, така рідна й тепла, наче татова посмішка, мамині пісні й усі дива, які довго-довго чекали своєї години. На кожній зупинці підсаджувалися люди і слухали, затамувавши подих. Старенькі усміхались, діти притишено аплодували, навіть водій витер уголос сльозу.
Оля роздала всім свято і собі, і пасажирам, і Павлу, й мамі, яка саме вийшла на кінцевій, несучи святковий пиріг.
Автобус зупинився. Вітром зашурхотів сніг, і хтось із маленьких голосно крикнув:
Це справжній чарівний автобус!
Оля вийшла до мами й Павла, і разом вони, під пісню саксофона, розділили між собою шматок весни, трошки снігу й багато віри: що щастя це не посада, не корона й не глядачі. Щастя це коли твою пісню підхоплюють ті, кого любиш.
І автобус повіз їх далі просто в майбутнє, де завжди можна почати спочатку.
