**Щоденниковий запис**
Родичі просто винесли коробку з кошенятами на вулицю. Коржі мовчки пішов за ними і рішуче відмовився повертатися до пустого дому. Для нього тепер там усе скінчилося
Цього песика, якого дідусь ласкаво називав Коржі, насправді зовсім не було породи коргі. Він лише віддалено нагадував тих кумедних низьколапих собачок. Але вблизи видно було справжній дворняжка: руда шерсть, короткі лапи й весело махаючий хвіст, який оживав при кожній зустрічі.
Коржі славився неймовірною дружелюбністю, безмежною цікавістю і рідкісною добротою. У парку, куди його водив старий господар, його кликали не «собакою», а «божою карою» і не дарма. Щойно знімали повідець, він кидався в гущавину: хотів дружити з усіма і з людьми, і з тваринами. Бігати, грати, знайомитися ось його справжнє призначення.
Власники собак, побачивши Коржі, часто розверталися й йшли геть знали, що інакше затримаються надто довго. Їхні вихованці теж не могли встояти перед цим жвавим створінням. Тому господарі кликали їх назад, махали руками, а іноді й палицею намагалися відігнати Коржі.
Але він ніколи не ображався навіть не розумів, що таке образа.
Зате старий господар часто смутнів, коли бачив, як усі відштовхують його улюбленця. Іноді він намагався втрутитися, але Коржі, немов все розуміючи, хапав його за штанину, одводив убік, а потім сідав на коліна, лизав руки, обличчя і знову все налагоджувалося.
Одного разу, коли дідусь дрімав на лавці у парку, Коржі, як завжди, блукав неподалік. Коли старий прокинувся, побачив біля себе не тільки собаку, а й кота. Рудий, вусатий товариш сидів поруч і пильно дивився на нього.
Новий друг? здивовано запитав дідусь.
Коржі радісно помахав хвостом, облизнув господаря, потім кота і заліг поряд. Кіт теж був не дурний: примостився й прийняв запропоновану частування шматочок курки й пару собачих печив. Видно було звик до простоти.
Коли дідусь збирався йти додому, Коржі рішуче зупинився біля нового друга.
Що це таке? здивувався старий.
Але Коржі дав зрозуміти: без кота він нікуди не піде. Дідусь пробував заперечувати:
У нас і так клопоту вистачає
Але вибору не було. Віддавши важкий зітхання, він промовив:
Ну добре, ти, вусатий раз він тебе обрав, ходімо до нас. Може, з тобою веселіше буде.
Пізніше зясувалося, що «кіт» насправді був кішкою. Через кілька місяців у домі зявилися три пухнасті кошенята. Коржі був найщасливішим. Піклувався про них, грав, спав разом, поки Плюшка так дідусь назвав кішку сиділа на підвіконні й спостерігала за вулицею.
Життя налагодилося. Дідусь придбав усе необхідне для нової родини і з задоволенням читав у інтернеті про котів і собак. Сусіди спочатку сміялися, але потім і самі зворушилися: щодня бачили, як старий виводить на прогулянку своїх різнобарвних супутників Коржі, Плюшку й трьох кошенят.
Парк замінив подвіря ближче й безпечніше. Тепер усі сусіди віталися, а деякі навіть присідали поговорити. Коржі, Плюшка й кошенята були щасливі.
А потім сталося те, чого ніхто не очікував. Одного сонячного вікенду, коли подвіря ожило від голосів, Коржі раптом скулив. Усі кинулися до нього.
Дідусь сидів на лавці, трохи похилившись. На обличчі ледь помітна посмішка. Він дивився на своїх маленьких друзів, але в очах вже не було нічого
Кілька днів сусіди годували тварин. Потім зявилися далекі родичі. Саме вони винесли коробку з кошенятами й Плюшкою на вулицю. Коржі пішов за ними. Дім, де більше не було його господаря, став для нього пустим.
Сусіди дивилися з жалем, але ніхто не міг прихистити всіх пятьох. Так вони й залишилися біля лавки Коржі, Плюшка й три кошенята.
Прийшли осінні дощі. Холодні й безжальні. Кішка намагалася закрити малих своїм тілом, а Коржі без вагань ляг на них, щоб зігріти.
Першою не витримала сварлива бабуся з першого поверху. Вискочила під дощ у домашньому халаті й почала лаяти весь світ. Підхопила кошенят, притиснула Плюшку й сказала Коржі:
Ну, марш додому, швидше!
Пес покірно поплентався за нею, весело махаючи хвостом.
Тепер уся компанія гуляла з нею або вона, або її онуки виводили їх. І як не дивно, саме бабуся стала душею будинку. Сусідки почали приносити солодощі, котлети й інші смаколики особливо малим. Вона бурчала, але все частіше нишком витирала очі.
Одного дня завітав доглядач. Випив чаю, поговорив. Коли збирався йти, бабуся зупинила його:
Гей! Ти лишив конверт! Там гроші!
Чоловік знизав плечима:
Я нічого не лишав. Це вам.
