Пішли з сестрою в секондхенд. Накупили собі безліч речей. Вирішили придбати обновки для наших чоловіків. Я шукала одяг сину, а сестра — своєму коханому.
В відділі взуття, знайшли новенькі кросівки по смішній ціні. На мого сина розмір завеликий, а Тимуру підійдуть. Сестра довго щупала кросівки. Вона боялася прогадати з розміром.
— Сонце, візьми! Якщо підійдуть — радіти будеш, а якщо ні, то грошей не сильно шкода. Вони ж копійки коштують!
Ледь вмовила сестру. Вона ще хвилин десять обдивлялася кросівки. Врешті-решт, купила.
Розійшлися по домам. Син обновкам зрадів. Нічого не купувала йому впродовж двох місяців, а він росте, як на дріжджах.
На наступний день подзвонила сестра. Вона плакала та кричала. Я ні словечка не розуміла. Сестра ковтала літери, всхлипувала. Витратила півгодини, щоб її заспокоїти. Я придумала тисячу причин її істерики. Може з мамою щось сталося? З роботи звільнили? Квартиру затопило?
— Тимур звинуватив мене в зраді!
— Що?! — В мене щелепа відвисла. — Хто йому сказав цю нісенітницю?!
— Його друг!
Після секондхенду, сестра пішла додому. Вона поділилася з чоловіком враженнями від шопінгу, дала приміряти кросівки. Вони не підійшли. Розмір вірний, але тільки на етикетці. Кросівки тиснули. Сестра засмутилася. Вона хотіла догодити чоловіку. На жаль, не вийшло.
Тимур заспокоїв сестру. Він запропонував віддати кросівки своєму другові. Не пропадати ж хорошій речі. Друг, на ім’я Михайло, прийшов в ввечері. Він їхав з робити. Вирішив одразу заскочити.
Чоловіки сиділи на кухні. Вони говорили про щось своє. Кросівки Михайло приміряв. Вони сіли на його ногу ідеально. Сестра не чула їхніх балачок. Вона сиділа в кімнаті, дивилася розважальні передачі.
В кімнату влетів Тимур. Він почав звинувачувати сестру в зраді.
— Кому ти насправді купувала взуття?! Зараз же кажи!
— Тобі, любий!
— Брешеш! Михаль каже, ти їх коханцю придбала! Хто він?!
— Якому коханцю? Та то я для тебе старалася!
— А чому взуття мені не підходить?!
Сварилися півночі. Михайло заварив сварку і втік, не забувши прихопити новенькі кросівки. Тимур кричав, наче його б’ють. Він, мов скажений, бігав по хаті перевертаючи всі ящики та шафи. Тимур хотів знайти докази існування коханця. Відібрав в сестри телефона. Він прочитав всі повідомлення, подзвонив на номери, які сестра підписала чоловічими іменами.
Весь під’їзд чув їхню сварку. Сусіди гупали в стіни, але Тимур не звертав на них увагу. Нічого не знайшов. Тимур ліг спати окремо. Пообіцяв в ранці знову поговорити з сестрою. Вона, бідненька моя, плакала всю ніч. Тимур не встав, щоб її заспокоїти.
— То хто він? Як довго це триває? — Спитав Тимур, як тільки проснувся.
— Та немає в мене нікого! Чому ти цього не розумієш?! — Сестра не могла тримати себе в руках. Вона провела безсонну ніч в сльозах, накручувала себе та страждала.
— Михаль сказав… — Сестра перебила Тимура.
— А чому твій друг вплутується в чужі стосунки?! Навіщо ти його слухаєш?! В тебе своїх мізків немає?! Твій Михаль заварив скандал в чужій хаті і втік! А ти дурник, який слухається не одруженого, сорокарічного мужика!
Вони ще довго сварилися. Тимур пішов ночувати до батьків, а сестра залишилася вдома. Її накрила чергова істерика. Бідненька плакала в голос, кричала не своїм голосом.
Господи, чому в деяких чоловік немає мізків? Навіщо скрізь бачити зраду? Якого ж дурня вибрала собі в чоловіки моя сестра. Я не могла спокійно слухати її плач. Забрала до себе.
Поки що, сестра поживе з нами. Поверну її Тимуру, коли він навчиться думати своїми мізками, а не Михайловими.
